Текст виступу лідера «Об’єднання «Самопоміч» Андрія Садового на XI З’їзді Політичної партії
ai ai

Шановні делегати з’їзду, шановні гості.

З березня 2014 року я взяв участь в найбільшій кількості похоронів у своєму житті. Я проводив в останню путь молодих хлопців і дорослих мужчин, я дивився на молодих вдів та осиротілих дітей, мам і батьків, які ховають дітей, бабусь та дідусів, яким не вистачало сліз, бо біль від того, що вони хоронять своїх внуків, був таким сильним, що каменем стискав душу.

Я батько 5-ти синів, старшому – 15-ть років. У такі хвилини я часто думаю про те, яка доля чекає їх. Я дуже часто думаю, які ж слова казати тим людям, які не дочекались рідних з війни. За що, за кого, за які вищі ідеали вони їхні діти віддали своє життя?

Кожному з нас відміряний Богом якийсь шлях. Ми маємо прожити певну кількість років і щось за цей час встигнути зробити.

Кожна людина в цій залі, розпочавши політичну діяльність – чи то на рівні громади, чи на рівні парламенту, словом чи подумки мала б сказати собі слова: «Я хочу бути корисним не лише самому собі і своїй родині, але й людям, які живуть навколо мене».

Ніхто не вимагає від нас цього робити – це не записано ані в Конституції, ані в Біблії. Вони лише чітко прописують певні заборони, а от в питанні, що саме зробити доброго, залишають великий вибір і простір.

Це наша з вами свідома воля – служити загальним інтересам громади. Але є одна особливість нашого з вами служіння. Ця особливість – це час, в якому ми живемо.

Всім нам доведеться прожити своє життя і виконувати свою роботу з усвідомленням одного жорстокого факту – за наше право жити і працювати віддали і продовжують віддавати свої життя дуже конкретні люди – хлопці і дівчата, чоловіки і жінки, наші ровесники або ровесники наших дітей, які загинули на Майдані та у війні з Росією.

Ми всі цілком свідомі того, що нашу країну в останні роки перед війною вели на забій, як жертовне ягня. При цьому ми не можемо мати претензій ні до кого, крім самих себе, що у 2014 році опинились фактично беззбройними перед ворогом.

Адже ніхто крім українців не винен в тому, що на чолі держави стояли люди, які її грабували і готували для здачі в неволю. Але це минуле – і з ним нехай розбираються історики та прокурори.

Однак, ми не можемо вимушені помилки минулого автоматично перетягувати в день сьогоднішній, і тим більше завтрашній.

Від того, що ми заплющимо очі, уявимо собі, що десь на Сході країни ведеться операція проти групи терористів, а світова спільнота спить і думає про Україну, реальність не зміниться.

А реальність є дуже чітка і очевидна – країна перебуває в стані війни. І це війна не за Крим чи Донбас. Це війна за незалежність, за право існування. Лише ті країни, які протягом різних періодів історії витримували це жорстоке випробування, отримували право на існування, завойовували повагу в світі та місце серед вільних народів.

Серед наших сусідів, мабуть, нема жодної країни, яка в той чи інший час не ставала жертвою агресії Росії: Польща, Фінляндія, Грузія, Молдова, Чехія, Угорщина, балтійські країни і так далі. І кожен з цих народів нам скаже, що лише максимально рішучий, безкомпромісний і тотальний опір всього народу може зупинити агресію і змусити ворога відступити.

Нас часто питають, чим «Самопоміч» відрізняється від інших. Для мене очевидною є зокрема ця риса – ми намагаємось називати речі своїми іменами, ми закликаємо українців дивитись правді у вічі, навіть якщо вона неприємна і хочеться відвернути погляд.

І правда така, що АТО – давно не АТО. Це – війна, і її потрібно визнавати офіційно, з усіма міжнародно-правовими наслідками.

Правда така, що Україна має зробити все можливе, аби організувати евакуацію з окупованих територій всіх, хто не бажає жити під окупацією, та організувати евакуйованим достойні умови життя. І тоді в нас не буде докорів сумління від того, що блокадою ми створюємо незручності нашим людям по ту сторону лінії фронту.

Правда така, що торгувати з ворогом – це зрада національних інтересів. І жодні економічні розрахунки не вартують і «виїденого яйця», бо коли солдата на лінії фронту змушувати охороняти безпеку торгових потоків з тими, хто вчора «градом» розшматував його бойового побратима, то нічого гіршого для морального духу такого солдата уявити собі не можливо.

Історія дуже часто повторюється і дає нам можливість враховувати помилки. Головною причиною наших бід в минулому були внутрішні чвари. Нашим ворогам інколи достатньо було просто почекати, і українці самі зроблять замість них їхню роботу.

Українці товкли один одного в ім’я України, справедливості і гуманізму. Грушевський, Винниченко, Петлюра, Скоропадський, Махно – ніхто з них не хотів віддавати Україну в руки Москви. А віддали. І несуть свою долю історичної відповідальності за всі подальші біди українського народу.

Але не будемо судити інших. Ми зараз є в такій самій непростій ситуації. І всі наші сьогоднішні дії або бездіяльність мають безпосередній вплив на життя українців сьогодні і завтра.

З однієї сторони, ми бачимо несправедливість, яка далі панує в країні. Ми бачимо злодіїв на високих посадах, бачимо слабкість влади в стосунках із зовнішнім світом, бачимо небажання змінювати систему політичної корупції, подальше вимивання ресурсів з уже тотально обезкровленої та пограбованої країни.

Ця система та її бенефеціари вгризлись в тіло країни і, як упирі, не можуть відірватись від неї, висмоктуючи залишки крові, не рахуючись ані з тисячами жертв, ані з поламаними долями людей, ані з мільйонами втрачених найкращих умів та рук, які змушені були шукати кращої долі по світах.

І, з іншої сторони, ми маємо враховувати історичний досвід, діяти мудро і розсудливо, з холодним розумом, але гарячим серцем. Адже ця потворна система – це не якась зовнішня матриця, це не окупаційна адміністрація, яка тримається на чужих багнетах. Це – наша влада, це люди, яких породив та вивів наверх наш народ.

Як зробити так, аби в один день ми не звернули весь наш праведний гнів один проти одного всередині країни? Як не повторити поразку революції 1918 року? І при цьому очистити країну від бруду?

Я знаю, що мої колеги з фракції часто дискутують на ці теми, і кожне рішення дається непросто. Але між бажанням знищити дощенту зненавислу корумповану владну систему і готовністю йти на образливі компроміси, завжди можна знайти золоту середину.

Моя формула – наступна. Завданням номер один для «Самопомочі» є гуртування людей. Кожна хвилина, витрачена на політичні розбірки, на з’ясовування стосунків з кимось, на огульну критику когось – це втрачена хвилина. Будівництво політичної партії – це робота з людьми, це пошук і організація активних середовищ, це спільна робота з тими, хто поділяє наші цінності.

Я дякую Андрію Куликову за одну дуже важливу тезу. Журналіст, який більшу частину життя присвятив роботі на медіа, зробив нам вчора безцінний подарунок – він закликав йти до людей і говорити з ними, не очікуючи, що наші ідеї будуть донесені через ЗМІ. Бо, при всій повазі до журналістів, не будуть!

«Самопоміч» – це не політична тусовка, не трамплінчик, не клуб за інтересами. Це партія, яка дає можливість прожити життя, яке має сенс. З багатьма з вас ми пройшли ті чи інші випробування і наші стосунки перевіряються на міцність непростими обставинами.

Кожен з нас по-різному може викладатись в цій справі. На кожного по-різному може діяти той факт, що від наших дій залежить життя людей.

Країна бореться за своє право на свободу. Життя в такій країні сповнене труднощів, болю, поту і крові, щоденного випробування сили духу.

Лінь і слабкість в таких обставинах означають поразку. Повна самовіддача і готовність стати плечем-до-плеча з побратимом приведуть до перемоги.

В житті часто є так, що ті чи інші сумніви, страхи і невпевненість життя саме вибиває, як кувалдою, і все стає чітким, як сльоза, наміри чистими і зрозумілими, з’являються сили, сміливість і гострота розуму. Це той момент, коли Бог дарує тобі усвідомлення важливості кожної хвилини твого життя. І дає сили на подолання всіх перешкод.

Я знаю, що нас попереду чекають важка праця і непроста боротьба. Знаю, що не всі знайдуть в собі сили пройти її до кінця і залишаться лише ті, хто знайде в цьому сенс життя. Знаю, бо кожен день сам веду свою власну боротьбу. З кожним кроком вперед опір збільшується, тиск посилюється, виклики зростають.

Але лише в такій боротьбі і в таких обставинах будуються справжні перемоги, люди стають вільними, а країни – щасливими. І нехай нам в цьому допоможе Бог.

object(WP_Term)#5147 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(2239) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(2239) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини