Приватизувати не можна залишити

За двадцять п’ять років незалежного існування нашої держави зібрався цілий жмут нерозв’язаних економічних проблем. Одна з них – питання долі комплексу державних вугільних шахт.

Зараз країна готується до масштабної приватизації і мене дуже непокоїть її майбутній перебіг у вуглевидобувній галузі і, зокрема, її чесність і прозорість. І для занепокоєнь у цій сфері є три вагомі причини. 

Спадщина Віктора Федоровича

По-перше, приватизація об’єктів вуглевидобувної промисловості відбуватиметься за старим законом часів Віктора Януковича. Вам зараз нічого не здалося. 

Приватизація шахт буде відбуватися  за процедурами закону “Про особливості приватизації вуглевидобувних підприємств”, прийнятого в квітні 2012 року. І це після того, як в січні цього року  парламент тріумфально прийняв закон “Про приватизацію державного і комунального майна”.

Тут фокус простий. У прикінцевих положеннях нового закону про приватизацію у переліку нормативно-правових актів, що мають втратити чинність у зв’язку з його прийняттям, згаданого закону часів Януковича нема. Саме тому він чинний і досі. Ось так.

Наведу конкретний приклад того, чим старий закон гірший  за новий. Новий закон про приватизацію закріплює залучення до процесу т. зв. “радників” – посередників, що здійснюватимуть оцінку вартості активів, проводитимуть аудит підприємств та шукатимуть потенційних покупців.

Ними можуть бути юридичні особи, що фінансуються міжнародними організаціями.

Саме завдяки їхній діяльності громадськість на етапі приватизаційних конкурсів отримує можливість розуміти об’єктивну ціну активів та усвідомлювати, які з них були продані задешево. Натомість закон часів Януковича таких норм не містить.

Національна компанія-привид

По-друге, процес об’єднання всіх державних шахт під орудою нової державної компанії поки породжує більше питань, ніж відповідей.

7 грудня 2017 року Кабміном було прийнято рішення про створення Національної вугільної компанії. До її складу мали увійти 33 державні шахти. Однак статут цієї структури поки так і не було затверджено.

Представники Міністерства енергетики на останньому засіданні спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації, членом якої я є, пояснювали такі затримки із прийняттям статуту невизначеністю з особою майбутнього керівника нового держпідприємства.

Особисто я не бачу тут ніякого причинно-наслідкового зв’язку, окрім відвертого зізнання в тому, що у нас загальні правила на етапі свого встановлення прописуються під конкретних осіб.  

Це все у підсумку породжує невизначеність щодо того, скільки достеменно шахт у підсумку реально увійде до складу національної компанії, а скільки віддадуть на приватизацію.

Станом на теперішній час, на засіданні спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації обговорювались дві шахти, які були включені до переліку об’єктів малої приватизації. Йдеться про шахти “Бужанська” та “Червонолиманська”. 

Щоб було зрозуміло, варто зазначити, що шахта “Червонолиманська” – одна з двох державних шахт, які показали прибуток за минулий рік.

На засіданні так і не вдалось прояснити, чому найпривабливіші активи прагнуть одразу приватизувати, а решту – скинути на баланс нового державного утворення.

Маніпуляція відчаєм

Нарешті, третім і найважливішим фактором сумніву є повне ігнорування соціального контексту приватизації. Багато вітчизняних шахт є містоутворюючими підприємствами.

Саме тому однією з необхідних умов приватизації мають бути чіткі і конкретні вимоги до нових власників щодо забезпечення функціонування цих шахт та соціальної відповідальності щодо їхніх працівників та населених пунктів, в яких ці шахти розміщені.

За інших обставин існуватиме загроза перетворення ряду місцевостей на депресивні зони безробіття і безнадії. Якщо не почати піднімати це питання зараз, потім вже може бути запізно.

У нас сформувалось дуже специфічне ставлення до шахтарів.  Їхні проблеми дуже люблять експлуатувати олігархи чи “смотрящі” державних шахт для того, аби лобіювати збільшення дотацій у вугільну галузь.

Це вищий рівень цинізму і лицемірства: доводити людей до крайньої межі виживання, а потім використовувати їхній гнів на акціях протесту, всі фінансові здобутки від перемог яких отримують лише ці ж таки олігархи та “смотрящі”. І так по колу.

Прикладами подібної монетизації шахтарського відчаю для вибивання у держави поступок можуть бути і сумнозвісний план “Фортеця”, і прийняття формули “Роттердам+”.

Теперішня ситуація схожа. Тоді як панацею пропонували збільшення тарифів до “європейських” стандартів, зараз – приватизацію і прихід “ефективного” приватного власника.

У свою чергу, з 99%-ою впевненістю можна стверджувати, що з такою “прозорістю” приватизацію використають “смотрящі” для легалізації свого контролю над цими шахтами: або напряму, або через підставні компанії.  

Таким чином, неякісно проведена приватизація може лише загострити ці проблеми та поглибити загальну кризу у вугільній галузі. Вихід із цієї важкої ситуації насправді існує.

Прийняття закону про концесію (№ 8125) дозволить вирішити багато складних питань вугільної галузі. Умови концесії будуть включати і соціальні питання, і обов’язки щодо графіків зменшення державного фінансового навантаження.

У тому числі державної підтримки на собівартість. Це дозволить обійтися без приватизацій, однак і передати шахти в управління надійному та соціально відповідальному інвесторові.

На завершення варто розставити акценти. Я не виступаю проти приватизації і зменшення державного впливу на економіку.

Я виступаю проти монополізації дискурсу реформ в інтересах вузької правлячої групи в ситуації, коли інтереси, що вона відстоює, дуже важко назвати загальнонаціональними, а заходи, що пропонуються на їхнє здійснення, є лише половинчастими.   

Фінал серіалу про чесну приватизацію має мати прямий вплив на подальшу кар’єру його режисерів та акторів. Тому ми уважно спостерігаємо. Пильність береже реформи. 

Джерело: https://biz.censor.net.ua/m3066974

Вікторія Войціцька

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7209 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(2991) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(2991) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#7208 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(297) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(297) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті