Прозорі вибори: чому політики бояться відкритих списків?
vybor vybor

Два роки тому в українському політичному житті відбулася знакова подія: фракції парламентської більшості, сформованої після виборів 2014 року, зафіксували у Коаліційній угоді, що вже наступного року ухвалять новий прогресивний закон «Про вибори народних депутатів України». Згідно з цим законом в Україні мала б змінитися виборча система – зі змішаної на пропорційну з відкритими списками і регіональними виборчими округами. Тоді здавалося, що подібний крок, до якого начебто були готові усі демократичні сили, – це справа найближчого часу. І не тому, що ще у 2010 – му році на необхідності цих змін на виборах народних депутатів наголосила Парламентська Асамблея Ради Європи. І навіть не тому, що такі ж рекомендації у 2011 році нашому законодавству висловила Венеціанська комісія.

Цього надважливого вчинку від нас, політиків, чекали українці, які вийшли на Майдан зокрема й для того, аби привести до влади не тих, хто змінює політичне амплуа від виборів до виборів, не тих, що платять мільйони гривень, аби опинитися у списку потрібної партії і не тих, що дискредитують усіх політиків, підлещуючись до виборців за допомогою дешевих продуктових наборів. Важливо пам’ятати, що зміна виборчого законодавства була однією з головних обіцянок Президента. Українці прагнули до оновлення влади. Отже, зміна виборчої системи мала б стати одним із найважливіших кроків на шляху до реального оновлення владних облич.

Минуло два роки. І чим ми віддячили українцям? Де той закон, якого від нас так чекали виборці і іноземні партнери?

Замість нього до сесійної зали надходять проекти законів, що вносять косметичні зміни до виборчого законодавства. Однак по суті виборча система в Україні лишається тією ж, що й за часів Януковича.

Очевидно, такий підхід вигідний для політиків, що звикли вигравати вибори за допомогою адмінресурсу і гречки. Мажоритарна система вигідна Адміністрації Президента, яка використовує адмінресурс в інтересах провладних сил та олігархату, що за допомогою потужних фінансових «вливань» у передвиборчі округи, грає на цьому полі свою гру. Таким чином спотворюється сама суть політичного вибору – замість вільного волевиявлення – суцільна маніпуляція і брехня. Це – хибний шлях. І тотальна недовіра українців до своїх обранців – найкраща ілюстрація цієї тези.

Звернімося до світового досвіду. Статистика свідчить, що вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, більшість з яких – європейські. Найтиповіші прихильники таких виборів – Швеція, Фінляндія, Норвегія, Нідерланди, а також країни Балтії – Латвія та Естонія.

Остання демонструє настільки позитивний приклад застосування пропорційної виборчої системи, що може слугувати прикладом навіть для країн із сталими демократіями. Система з відкритими регіональними списками використовується в Естонії як під час парламентських, так і місцевих виборів. Такий підхід дозволяє вдало поєднати партійну і персональну складову вибору громадян. Адже під час голосування виборець вписує реєстраційний номер кандидата у бюлетень, таким чином віддаючи свій голос не лише за партію, але й за конкретного депутата, що її представляє. Така система не лише персоналізує вибори, зближуючи обраних і тих, що обирають, вона одночасно сприяє інституційній розбудові партій, а значить і оновленню політичних еліт.

Натомість посткомуністичні авторитарні режими тяжіють до мажоритарних виборчих систем. Пояснюється це просто: під час таких виборів простіше використовувати адміністративний ресурс і впливати на результати виборів.

То на які країні рівняємося ми: розвинуті демократичні чи ті, де функціонують авторитарні режими? Питання поки що відкрите.

Захисники мажоритарної системи часто наводять як аргумент виборче законодавство США, забуваючи, мабуть, що культурі політичних інституцій в Сполучених Штатах більш ніж двісті років, за владу борються лише дві партії, а за фальсифікації та маніпуляції можна потрапити за грати та раз і назавжди розпрощатися з політичною кар’єрою. Хто з наших відвертих маніпуляторів на передвиборчих перегонах був засуджений та відбув покарання? Тому подібна аргументація є вкрай некоректною.

Тема впровадження відкритих списків – лакмусовий папірець для української влади. У 2004 – 2010 роках демократичні сили цей іспит не склали, хоча тоді вимога впровадження виборів за відкритими списками звучала із уст президента Віктора Ющенка. З огляду на це запитаємо: а чи були ці сили насправді демократичними чи тільки імітували вірність демократичним ідеалам?

Нині для прийняття нового закону свої зусилля мають закумулювати усі учасники процесу – політики, громадські діячі, журналісти, аби вкотре нагадати усім народним обранцям і Президенту, про їх обіцянки під час Майдану.

І наостанок. Принципова перевага нового закону про вибори – це суттєве законодавче обмеження зовнішньої та телевізійної політичної реклами. Тоді й буде конкуренція не грошей та адмінресурсу, а політичних ідей, програм та персоналій.

Джерело: Цензор

Роман Семенуха
object(WP_Term)#5234 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(2238) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(2238) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#5153 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(181) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(181) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті