Правда та єдність супроти шахрайства, – Олег Березюк

Що таке політична сила? Це не політрада, не виконком партії, навіть не з’їзд. Політична сила — це кожна людина у партії, яка на своєму місці, у своєму селі, містечку, місті і регіоні зможе стати лідером партії. Кожна людина, незалежно від посади.

На превеликий жаль, політичне життя в країні з постколоніальним синдромом є знеціненим. 

Шахрайство, брехня – це інструменти поневолення. Через шахрайство і брехню на території України протягом століть помирали, гинули, зникали мільйони людей. 

Саме через шахрайство українська держава декілька разів у своїй історії  зникала. І про це говорили світові політики ще минулого сторіччя.

 У 1935 році Ланцелот Лоутон — британський публіцист і журналіст, після подорожі Україною писав:

«Головною проблемою для сьогоднішньої Європи є проблема українська. Глибокий інтерес до цієї країни зумовлений її впливом на європейський мир і дипломатію. У той же час, із нею тісно пов’язані життєвоважливі британські інтереси. Більшість людей не розуміє, як глибоко саме тут закорінена причина європейських чвар усієї першої чверті століття. Отже, українська проблема є прикладом одного із найбільших політичних шахрайств в нашій історії».

Минуло сто років, а ми з вами перебуваємо на тій самій межі. Хоча ця межа значно просунулася з заходу на схід.

Шахрайство. Прикладів шахрайств, які знищували мільйони людей, є сотні, тисячі. Ось один із них — політична карта 1919 року. У цей час в нашій історії існувала Українська народна республіка. Але її не було на політичній карті того часу. Можливо, це результат конференції у Версалі 1919 року, де була фактично розіп‘ята українська державність, але відсутність на мапі держави, яка нехай і недовго, але існувала, це спотворення історії.

На жаль, є ще інше шахрайство, яке було б просто смішним, якби не було таким сумним – на цій карті є Радянський Союз… У 1919 році Радянського Союзу не було. Проте ця карта висить у всіх музеях світу, і музейники не зауважують цього шахрайства. Думаю, вона була намальована після Другої світової війни для того, щоб довести, що так було завжди. Цим шахрайством Європа і світ живе дотепер.

Ще одне шахрайство, яке, на превеликий жаль, живе посеред нас і стосується стовпа нашої моралі, філософії, історії і відносин – Івана Франка і його  філософської казки «Лис Микита».

Виявляється, існує дві казки. Одна — Франка, а друга — переписана Максимом Рильським.

Я тільки наведу приклад останнього  стовпчика. У Франка написано:

«Тут кінчиться наша казка,

всім, хто слухати був ласка,

дай же, Боже, многа літ.

Най і наш весь сум пропаде,

а тим, хто нам коїть зради,

най зійдеться клином світ».

Тобто, можна говорити про цінності подяки, про перемогу і про ворогів.

А ось інтерпретація того самого останнього стовпчика Максимом Рильським:

«Бубликів солодких в’язка

Тим, хто слухав, не шумів…

Може, дехто пригадає,

Що не раз таке буває

І в людей, як у звірів».

Бубликів солодких в’язку — замість осмислення філософії і життя. Ці бублики — це обманки, прісне тісто на воді, помазане сиропом. Це — те, що сьогодні роздають олігархи: гречка, бруківка й інші речі, які пробують ввести в оману людей.

Але найсумніше у тому, що ця казка в інтерпретації Максима Рильського є у бібліотеках 99% шкіл і міст, які я відвідав. Дотепер підступним нейролінгвістичним способом наші діти піддаються впливу, що має на меті робити із них рабів, а не вільних, мислячих людей. 

Чим треба долати шахрайство? Єдиним способом, який також знецінений сьогодні – ідеологією. Побудова справжньої, ціннісної політичної сили є єдиним інструментом побудови справжньої, вільної інституційної держави. Бути інакше не може!

Нас вчать дотепер, що політична партія — це щось погане, корупційне. І або ми будемо погоджуватися з цим, або побудуємо чесну політичну силу служіння, як один із трьох інструментів побудови політичної державної інституції.

Тож якою має бути ця політична сила? Політична сила — це управлінська система групами людей, які мають різні інтереси (це природно), але які мають спільну мету. Мету побудови держави, яка служить людині. Держави, в якій хочеться жити.

Ця управлінська система має мати силу структури, беззастережно, має мати силу ресурсу — перш за все людського і матеріального, і має мати силу ідеї — ідеї, яка буде вести нас крізь випробування до поставленої мети.

Всі наші зусилля мають бути спрямовані на монолітність і об’єднаність заради лише однієї мети — вижити, створити державу і перемогти в ім’я людини, яка живе в державі. Іншого завдання у нас немає.

Бо стоїмо ми перед важливими викликами та загрозами. Не треба багато говорити, що найбільшою загрозою у нашому житті, для нашої держави і для нас з вами є загроза східної деспотії Російської імперії, яка,беззастережно, не має інтересу в існуванні української держави.

Ми і тут маємо шахрайство — до недавнього часу в нас було АТО, не було війни. Так само люди говорять про анексію Криму, але не згадують про окупацію Донбасу. Це — шахрайство, яке сьогодні загрожує нашій державності. Цьому шахрайству ми маємо протиставляти свою силу.

Два роки боротьби призвели до того, що ми таки ухвалили закон, де Росія називається агресором і є визнання окупації території Криму та Донбасу. Але попереду ще багато важливої роботи. 

Ми не можемо залишити боротьбу за наших воїнів. Мільярди витрачаються з оборонного бюджету, а хлопці в Широкому Лані та інших військових базах живуть, як у XVIII столітті. Це — також шахрайство.

Найважливішим завданням є формування моралі, морального ставлення і культу українського воїна-ветерана. Сьогодні олігархат і ворог роблять кроки, які знецінюють людей, котрі в 2014 році без наказу Міністерства оборони пішли і зупинили ворога. 

Хочу провести паралель цього шахрайства також із ХХ століттям. Коли зануритися в історію Холодного Яру, де  тисячі хлопців стали на захист української приватної власності у нерівній боротьбі із Червоною армією в 20-х роках ХХ століття, в «сводках» НКВД про них писали – «бандити». Чи були вони бандитами? Ні! Це були українські воїни, які боролися за українську державу і українську людину. 

Другою потужною загрозою є загроза внутрішня – факт захоплення влади в Україні примітивними бандитсько-бізнесовими олігархічними кланами, які беззастережно керовані з Росії. Вони дурять людей, шахрують псевдоринковою, псевдорозвитковою ідеєю, основним результатом якої є звичайнісіньке пограбування держави і людей. Це закінчується розчаруванням людей. У чому? У святому — в інституційній державі, яка має стояти на їхньому захисті. І це дуже важливо розуміти.

Дуже часто у нас на фракції, як і в осередках, ми чуємо дискусії «ринковиків» і «революціонерів». Але немає дискусії. Сьогодні при владі псевдоринковики, які ухвалюють в парламенті правильні закони, але в тих законах є десять речень, які перетворюють закон із доброю назвою на звичайнісінький інструмент грабунку. Один тільки приклад — закон про трансфертне ціноутворення, за який наші хлопці і дівчата боролися півроку і два роки тому ухвалили. Цей закон не працює — олігархи далі мільярдами гребуть гроші з українських ресурсів.

Без вільних міст і громад немає української державності. Революція Гідності насправді зробила дві реформи — одна з них — це реформа місцевого самоврядування. Просто сьогодні олігархічна влада робить все для того, щоб її знецінити і знищити.

Тут я хочу зупинитися на тому, із чим наша партія зустрілася вперше. З репресіями. Всі чули про репресії проти Харківської організації — 14 кримінальних справ. Крім того, почалися фізичні репресії, зокрема хочу згадати Наталку Коваленко, яку протягом декількох тижнів фізично шантажують телефонними погрозами. І ніякої реакції з боку правоохоронних органів – тільки наші хлопці і дівчата допомагають досліджувати цей процес.

У Запоріжжі — фейкові звинувачення та фізичні знущання над хлопцями і організацією. Абсолютно безпідставні звинувачення в корупції мера Скадовська. Переслідування і усунення з посади мера Миколаєва. Переслідування мера Білої Церкви. Підпал і знищення автомобіля керівника Одеської обласної організації. Переслідування першого заступника мера Яворова. І багато інших дрібних і великих справ. Це є переслідування місцевого самоврядування, яке сьогодні захищає політична сила — партія «Самопоміч».

Цей виклик політична сила вперше переживає на своєму шляху. І тут варто скористатися досвідом британських колег. Спочатку тебе не зауважують — так було із «Самопоміччю». Потім з тобою пробують загравати і домовитись. Потім тебе пробують знищити. А потім ти перемагаєш. Це абсолютно наш шлях. І перемога обов’язково буде. Це буде перемога держави і людини, яка живе в цій державі.

Ще одна реформа, яка зроблена і яка адресує виклик, еквівалентний війні із Російською Федерацією — це антикорупція. Тут війна не на життя, практично все законодавство ухвалене. За те, що воно ухвалене і почало працювати, політична сила також переслідується. Зокрема, Єгор Соболєв, який цинічно і безпідставно був звільнений з посади. Але, як він сам сказав, — це йому за честь. Тому що не може олігархічна влада любити тих, хто з нею бореться.

Постколоніальний синдром є ознакою поневолення. Що ми можемо йому протиставити? Національну стратегію правди і єдності. Правди, що треба вижити. Правди, що треба мати силу. Правди, що треба прикладати всі зусилля, щоб бути разом, розвиватись і перемагати.

Треба сказати собі правду — ми маємо вижити у боротьбі із Росією. Це війна.

Треба сказати собі правду — ми маємо вкладати гроші як держава в армію, в поліцію і в справедливий суд. Без справедливості немає безпеки і немає держави.

І найголовніше. Треба сказати правду, що без економіки розвитку і побудови місцевого самоврядування, де скористає кожний, від  дитини до особи похилого віку, перемоги не буде.

Правда. Вона є важкою.

Цієї правди можна досягти тільки створенням якісного політичного інструменту.

Нещодавно, коли не міг заснути, взяв у руки Кобзар і випадково відкрив на вірші «І мертвим, і живим, і ненародженим…»

«Не дуріте дітей ваших, не дуріте самі себе. Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

Шевченко знав про це шахрайство.  До речі, вперше прочитав оцю фразу «Не дуріте самі себе…». Чомусь ніколи не бачив, а в деяких виданнях її і немає, важливо дослідити чому.  Це одна із ключових думок  — щоб чогось навчитись, треба не дурити самих себе. Не жити в розщепленні і шахрайстві колонізатора.

Наприкінці геній  української моралі і філософії дає інструмент плекання сили і перемоги. «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата. Обніміться, ж брати мої».

 «В єдності — сила» – один з основоположних принципів «Самопомочі».

Сьогодні цей заклик звучить глибше, ніж він звучав п’ять років тому. Наші зусилля мають бути спрямовані на монолітність і об’єднаність заради однієї мети — вижити, створити державу і перемогти в ім’я людини, яка живе в  державі. Іншого завдання у нас немає.

Олег Березюк

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#8293 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3396) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3396) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#8294 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(382) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(382) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті