Новини
Позиція фракції щодо російської агресії проти України
logo logo

І.

  1. Російська агресія проти України (вторгнення, наступна окупація Донбасу і анексія Криму) підірвали український суверенітет, а також міжнародний правовий і безпековий порядок, встановлений після Другої світової війни. Відсутність консолідованого підходу щодо російської загрози серед демократичних країн дозволила взяти гору російській моделі права сили над силою права, лібералізмом та верховенством права.
  2. Незважаючи на постійні та злагоджені зусилля міжнародного співтовариства протистояти поведінці Росії та надати співмірну відповідь на це, досі не існує жодного документа, який би назвав Російську Федерацію державою-агресором, яка розв’язала війну в Україні та є стороною в цій війні. Так само немає документа, який би поклав на Росію відповідальність за наслідки війни та окупації. Міжнародне співтовариство переважно уникає згадки про Росію як учасника конфлікту, за винятком евфемістичних посилань на сепаратистів та терористів, яких підтримує Росія. Тим самим міжнародне співтовариство підсилює російську версію подій та пропаганду замість того, щоб розробити скоординовані контр-повідомлення та відновити істинний стан речей.
  3. Вражає те, що навіть Мінські домовленості, які поки що залишаються єдиною спробою міжнародної спільноти припинити війну в Україні, не містять згадки про Росію як сторону конфлікту. У мінській парадигмі Російська Федерація є лише посередником. Це демонструє структурну неспроможність Мінських домовленостей вирішити ситуацію в Україні, а саме вторгнення Росії в Україну, яке є найбільш кричущим порушенням міжнародного безпекового порядку з часів закінчення Другої світової війни.
  4. Це також демонструє російський дизайн Мінська, адже Мінськ закріплює статус-кво, вигідний для Росії. Оскільки формально Росія не є ані учасницею війни в Україні, ані агресором, вона продовжує свою військову кампанію в Україні без будь-яких обмежень та наслідків, тоді як Україна навпаки є обмеженою у своїх засобах ефективно оборонятися від російської агресії.
  5. Нерозривний зв’язок санкцій проти Росії з виконанням Мінських домовленостей є спотворенням їх первісної мети. Стверджується, що санкції були введені для того, щоб стримати Росію від подальшої агресії та допомогти Україні відновити свій суверенітет над окупованими територіями. Режим санкцій було введено як відповідь на агресію Росії, окупацію та анексію Криму, який було розширено після російської агресії на сході України. Однак, зараз санкції використовуються для того, щоб змусити Україну виконати політичну частину Мінських домовленостей, які інституціоналізують руйнування українського суверенітету та заохочують агресивну політику Росії не тільки в Україні, а й за її межами.
  6. Після двох з половиною років з дня ухвалення Мінських домовленостей як для України, так і для світу стало очевидним, що Мінськ не працює і не здатен вирішити бодай що-небудь через свої вроджені вади. Згідно з даними, після ухвалення Мінських домовленостей загинуло вдвічі більше людей, ніж до їх ухвалення. Після виконання Україною вимог щодо виведення зброї, українські солдати покладають вину за смерть та травми своїх колег саме на відсутність артилерії та танків. Це має руйнівний вплив на мотивацію, моральний стан та довіру в українській армії.
  7. За відсутності навіть найменшого наміру з боку Російської Федерації виконувати свої зобов’язання, ані український уряд, ані світова спільнота не запропонували реальний механізм не тільки для припинення війни в Україні, а й для перезавантаження міжнародного безпекового порядку для того, щоб його гарантувати.
  8. Більш того, цей механізм не повинен бути спрямований проти України, але він має бути сконструйований таким чином, щоб стримати Росію від подальших агресивних дій в Україні та інших країнах. Цей механізм може бути легітимним і дієвим лише у тому випадку, якщо народ України дасть на нього свою згоду.
  9. Не варто забувати, що українці мають дуже гучний голос і переконуються в тому, що його чують як уряд України, який часом може бути оглушений через власну жадібність, так і міжнародні партнери. З початку російської окупації народ України вже кілька разів змінив шлях, нав’язаний йому іншими. Добровольчі батальйони та волонтери зупинили проект «Новоросія» як регіональні сепаратистські перевороти у Харкові, Одесі та Дніпрі. Народ України також виступив проти поправок до Конституції України, визначених політичною частиною Мінських домовленостей, тому парламент не наважився голосувати за них. Реакція громадян також змусила уряд підтримати блокаду торгівлі з окупованими територіями України. Тому будь-яка спроба реінтеграції, яка суперечить волі українського народу, приречена на невдачу і лише призведе до розколу в українському суспільстві.

II

  1. Цей стан невизначеності та напруженості в Україні не був викликаний лише відсутністю міжнародної реакції на іноземну військову агресію. Його поглибленню також посприяли Президент України та парламент, оскільки вони не виконали свій конституційний обов’язок ввести воєнний стан, коли почався збройний напад та агресія. Через це вже четвертий рік ми використовуємо сумнівну правову основу «антитерористичної операції» для здійснення військових дій
  2. Одним з багатьох негативних наслідків цього є те, що українські солдати, які виконують свій конституційний обов’язок захищати свою країну, та водночас боронять західну цивілізацію від імперських амбіцій Російської Федерації, перебувають під постійною загрозою переслідування. У демократичних країнах єдине рішення, яке легалізує використання збройних сил всередині країни – це рішення головнокомандувача, затверджене парламентом, про протистояння зовнішній агресії. Введення воєнного стану та рішення про застосування збройних сил у зв’язку з іноземною агресією є єдиною законною підставою для використання зброї, виконання інших військових дій у мирний час та є єдиним дієвим механізмом для захисту солдатів від відповідальності за порушення Конституції.
  3. Ця слабкість українського уряду була підсилена мовчазною згодою міжнародного співтовариства, яке уникало прямого протистояння з Росією. У результаті, Росія продовжує пряму військову агресію проти України, тоді як Україна вважає цю агресію «гібридом» і надає «гібридну», тобто неефективну та неадекватну відповідь. Лише кількома прикладами цієї відповіді є підзаконні акти, які регулюють перетин кордону з тимчасово окупованими територіями України, переслідування солдатів за військові дії під час формального миру, а також забезпечення підприємств, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях.

ІІІ.

  1. Ми всі були свідками спроби спокути на початку жовтня, коли Президент України передав на розгляд парламенту два законопроекти. Оскільки позиція фракції «Об’єднання «САМОПОМІЧ» під час голосування викликала деяку збентеженість, я хотіла б прокоментувати це. У квітні 2017 року члени фракції «Об’єднання «САМОПОМІЧ» зареєстрували законопроект «Про тимчасово окуповану Російською Федерацією територію України». Головною метою законопроекту є захист українського народу та держави від наслідків російської агресії та окупації. Проект закону визначає Російську Федерацію як державу-агресора і встановлює дати початку військової окупації; покладає відповідальність за підтримку окупованих територій та людей, які там проживають, на Росію, а також регулює питання впливу окупації на права та свободи людей. Цей законопроект пройшов дуже детальні та важкі обговорення з членами парламенту, представниками міжнародних організацій, неурядових організацій та державних органів.
  2. Законопроект, поданий Президентом, своєю чергою одночасно з кількома чудово сформульованими положеннями, містить загрози, які можуть завадити здійсненню заявлених цілей законопроекту. У законопроекті не визначено дати початку окупації та військової агресії, що зводить нанівець визнання Російської Федерації державою-агресором. Законопроект дозволяє торгівлю з окупованими територіями, хоча у ньому відсутні правові наслідки за порушення прав і свобод людини. Проте найголовнішим є те, що законопроект Президента не покладає на Росію жодної відповідальності.
  3. Також надзвичайно дивним є те, що, згідно з проектом, Президент узурпує повноваження парламенту приймати рішення про використання збройних сил, хоча це парламентське повноваження є одним із стовпів парламентської демократії. Інше положення законопроекту загрожує цілісності місцевого самоврядування, і не тільки в регіонах, вражених війною. Право на здійснення самоврядування гарантується Конституцією і не може бути обмежене за будь-яких умов. Загроза сепаратизму повинна бути вирішена за допомогою кримінальних розслідувань проти сепаратистів, а не неконституційним припиненням здійснення місцевого самоврядування. Фракція «Об’єднання «САМОПОМІЧ» наполягатиме на внесенні змін до цього законопроекту, щоб він відповідав Конституції та національним інтересам України.

IV.

  1. Ще однією гарячою темою для обговорення стала ідея розміщення миротворчої місії на Донбасі. Не дайте себе ошукати привабливим звучанням слова «миротворчість». Залежно від її наповнення, ця ідея може бути згубною для України і може призвести до цементування війни на сході України. На жаль, є лише кілька успішних випадків, коли миротворчі місії призвели до відновлення територіальної цілісності держави і припинили війну. Але існує більш ніж достатньо доказів того, що Росія готова зловживати цим міжнародно-правовим інструментом на власну користь.
  2. Перша проблема, пов’язана із миротворчою місією, полягає в тому, що дискурс навколо неї повністю ігнорує питання анексії Криму. І окупований Донбас, і анексований та окупований Крим є наслідками однієї події – вторгнення Російської Федерації на територію України. Отже, якщо існує щирий намір припинити війну, відновити справедливість та міжнародно визнані кордони України, питання Донбасу та Криму повинні розглядатися під час переговорів одночасно, і будь-який компроміс або торгівля щодо цих питань є абсолютно неприйнятними.
  3. Друга проблема полягає в тому, що будь-які миротворчі сили складаються із збройних сил тих країн, які надають їх добровільно. Оскільки жодна міжнародна установа чи угода не визнали Росію державою-агресором та стороною конфлікту, включаючи Мінські домовленості, існує серйозна загроза, що Російська Федерація буде дуже щедро надавати свої збройні сили задля того, щоб «відновити мир» на Донбасі. Цей страх не випадковий, оскільки такий самий сценарій був використаний у Молдові, де співіснування російських окупантів та російських миротворців стало реальністю. Розгортання миротворчої місії задовольняє інтереси Росії, але це становить загрозу для України та стабільності у світі. Тому життєво важливим інтересом України є абсолютна впевненість і тверда гарантія того, що ані Росія, ані її союзники, ані довірені особи не зможуть брати участь у місії.
  4. Крім того, звичайний мандат місії з підтримання миру включає роззброєння сторін, що беруть участь у конфлікті, та проведення виборів.
  5. Враховуючи те, що Російська Федерація не визнана учасницею конфлікту, вимога про роззброєння не може бути формально застосована до російських військових сил на Донбасі. Непрямо це судження підтверджують прихильники миротворчої місії, оскільки вони згадували лише про заборону постачання нової зброї на Донбас, але ані слова не згадували про виведення вже розташованих на Донбасі озброєння та військової техніки.
  6. Таким чином, роззброєння буде застосовуватися лише до Збройних сил України, які використовують зброю для оборони, не породжують та апріорі не становлять загрози миру та стабільності в Україні. Українська армія, яка є єдиним справжнім миротворцем для народу України, такий асиметричний підхід не сприйме та зустріне його з  опором. Так само і проведення виборів на тимчасово окупованих територіях лише дискредитуватиме миротворчу місію та післявоєнний міжнародний правопорядок.
  7. Без повного роззброєння, виведення російських збройних сил та військових формувань на Донбасі, відновлення українського контролю над кордоном і визнання права Збройних сил України на використання зброї, розгортання миротворчої місії може викликати протилежний від заявленої мети ефект.
  8. З огляду на це, хочу підкреслити, що Україна не є єдиною метою у цій війні, і Росія не збирається припиняти свої агресивну політику та дії. Окупація України є критичною точкою для розширення російської експансії на захід. Військова агресія, одностороння реалізація політичної складової Мінських домовленостей, російські миротворці в Україні, пацифікація українських Збройних сил – це всі інструменти, які використовує Росія для окупації України. Історія однозначно свідчить, якщо дозволити Росії окупувати Україну військовим або юридичним способом, то Росія використає та спрямує український ресурс проти західної цивілізації.
object(WP_Term)#5222 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(2326) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(2326) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини