Панацея блакитних шоломів

Стратегічні прорахунки українського керівництва можуть призвести до найблискучішої військово-дипломатичної перемоги РФ на всьому пострадянському просторі

Одне з головних випробувань для політика – це пошук простих рішень. У ситуації, коли ти маєш балансувати між різноманітними суспільними інтересами та демонструвати всім ефективність власної роботи, виникає бажання видавати прості рецепти за дієві рішення.

Голоси Мюнхенської конференції

В наші дні у дуже важкій і напруженій ситуації неоголошеної українсько-російської війни на Донбасі дедалі частіше лунає ідея про можливість деескалації конфлікту шляхом запрошення миротворчої місії ООН.

В такому контексті особисто для мене є дуже показовою думка авторитетних фахівців у цій галузі, з якими мені недавно вдалось поспілкуватись на Мюнхенській конференції з питань безпеки.

Роберт Гейтс, який свого часу займав посади і директора ЦРУ, і міністра оборони США, під час конференції стверджував: «Він [Путін] вдаватиметься до тактики, яку Росія використовувала століттями – створення поясу або заморожених конфліктів або дружніх держав навколо власної периферії… Моя основна теза, якою б гнітючою вона не здавалася: поки Путін – президент Росії, буде дуже важко прийти до будь-якого варіанту розв’язання війни у Східній Україні».

Схожі думки висловлював і Джон Болтон, колишній постійний представник  США в ООН: «Я не думаю, що миротворці мають бути в Україні. Це помилкова ініціатива з точки зору України. Вона означає, що ви посилите вплив Росії на внутрішні справи України. Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН … Якщо ви хочете відновити суверенітет над Донбасом, то останнє, що Україна має зробити, – це дозволити там бути миротворцям».

Усвідомити реалії

Передові світові фахівці в сфері безпеки добре знають, про що говорять. Тому, обговорюючи можливість запрошення до України миротворчої місії ООН, ми маємо чітко усвідомлювати три речі.

По-перше, миротворчі місії так і не стали успішним інструментом у допомозі країнам відновити контроль над власними проблемними територіями. Навпаки, вони – це радше чинник заморожування збройних конфліктів. 

Миротворчі місії ООН є непоганим механізмом для тимчасового припинення вогню, однак у довгостроковому стратегічному плані відновлення єдності країн та реінтеграції непідконтрольних територій їхня присутність себе не виправдовує.

Яскравим прикладом цього є Кіпр. Коли після проголошення незалежності на острові почалися конфлікти між грецькою і турецькою громадами, для припинення вогню ввели миротворців. Миротворці ніяк не зашкодили подальшому захопленню північної частини острова турками, та і зараз не є чинником, що збільшує вірогідність об’єднання Кіпру. Радше забезпечує йому статус-кво.

По-друге, миротворча місія призведе до легітимації присутності російських військових на Донбасі.

Росія як постійний член Ради безпеки ООН з правом вето у будь-якому випадку зможе впливати на склад миротворчої місії ООН. Тобто визначатиме, які саме країни посилатимуть на Донбас своїх солдатів. Навіть зараз ходять розмови про ймовірну участь союзників Росії – Білорусі чи Казахстану. Досвід збройних формувань цих країн у врегулюванні подібних конфліктів є сумнівним. Не кажучи вже про їхню готовність роззброювати російську армію. Таким чином, миротворча місія на Донбасі може стати інструментом, який легітимізує російську військову присутність на Донбасі.

В такому випадку ми ризикуємо повторити ситуацію із Придністров’ям. Тамтешня «нейтральна»  та «миротворча» «Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіка Молдова» насправді має чіткі симпатії до уряду сепаратистів та лише цементує стан розділеності країни. На міжнародній арені очільники Молдови вже неодноразово це визнавали. 

Однак, варто звернути увагу, цей російський військовий контингент не має статусу місії ООН. Тому, якщо імовірний початок діяльності місії ООН на Донбасі дозволить російським солдатам, що раніше обстрілювали  наших захисників, офіційно перебувати на території України в якості «миротворців», це стане катастрофою не лише дипломатичною, але й морально-психологічною. Бо в такому разі стратегічні прорахунки українського керівництва можуть призвести до найблискучішої військово-дипломатичної перемоги РФ на всьому пострадянському просторі.

І, по-третє, аж ніяк не миротворці є вирішальною складовою успіху у відновленні країни.

Погляньмо на історію Хорватії. У першій половині 90-их, після проголошення незалежності країни, на її території виникла невизнана держава сербської нацменшини. Далі була введена місія ООН. Після закінчення її мандату хорвати провели дві швидкі військові операції, якими повністю відновили контроль над своєю законною територією. Це дає змогу прихильникам ідеї введення миротворців в Україну говорити про позитивний хорватський досвід у цьому питанні, який наша країна могла б повторити.

Однак варто розуміти, що Хорватія – це радше виняток. Рецепт успіху цієї країни – сукупність сприятливих географічних (непідконтрольні території з усіх були оточені іншими хорватськими територіями), політичних (офіційний Белград не підтримував сепаратистів), та військових (добре підготовлена армія) факторів.  А з огляду на ранг суперника у нас не так багато приводів для оптимізму.

Рецепт успіху?

Саме тому рецепт успіху полягає в тому, що Україна у переговорах з агресором має виступати з позиції сильної держави. Сильної як політично, так економічно і військово. Яким би не був прогрес цивілізації, та наскільки б гуманістичними не були наші ідеали, сьогодні, як і протягом усієї людської історії, найвагоміший маркер справжнього існування держави – це її реальна здатність контролювати свою територію та захищати свої межі. Адже політики чи країни, що були готові нехтувати підписаними ними міжнародними договорами, існуватимуть завжди.

Реальність реінтеграції тимчасово втрачених територій залежить насамперед від бойової готовності нашого власного війська. Війська, яке не лише добре нагодоване, технічно оснащене, але яке отримує можливість виконувати свої безпосередні функції в системі, де всі виділені парламентом в рамках бюджету кошти витрачаються ефективно. І нам є куди рухатись у цьому напрямку.

Настає час для непростого питання. Можливо, замість важких для себе антикорупційних та інших реформістських рішень, які б реально підвищили боєздатність держави, влада просто намагається продати нам всім ефемерне вирішення проблеми в красивій обгортці місії ООН?

Якщо це дійсно так, то справи кепські. Адже небезпечнішим за замороження військового конфлікту на передовій є лише переконання можновладців в тилу, що вони точно вичерпали всі можливості для того, щоб не допустити консервації війни, коли насправді це аж ніяк не так.

Тому майбутнє суверенної України – не в блакитних шоломах ООН, а в готовності політичних еліт діяти так, щоб жодне життя, втрачене у війні за незалежність, не було віддане марно. А також у готовності громадян карати політиків, які не виконують це завдання.

Оригінал

Вікторія Войціцька

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7643 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3118) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3118) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#7642 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(342) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(342) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті