Олег Березюк: «Українці мають дар виживати всупереч державі»

Минулого року влада вчергове обманювала українців. Демонстрація зразків новітнього воєнного озброєння, а насправді більшість наших військовослужбовців користуються зброєю минулого століття. Нестача професіоналів через те, що  у вищому військовому командуванні України панує зневага до солдата, який мав би бути найбільшою цінністю.

Пограбування місцевих бюджетів і продовження вимивання української  економіки в офшори через своїх «посіпак» у Кабінеті Міністрів та Верховній Раді. Блокування антикорупційних рішень – для ухвалення закону про Антикорупційний суд, на якому роками наполягала «Самопоміч», потрібен був значний тиск міжнародних партнерів України. 

Всіх неугодних влада або репресує на місцях,  або оголошує «агентами Кремля» чи «ворогами України». При цьому торгівля з Росією триває, а воєнний стан, про який «Самопоміч» говорила постійно, було введено лише зараз.
Детальніше про підсумки 2018 року – голова фракції «Об’єднання «Самопоміч» у Верховній Раді Олег Березюк.

Народний депутат проаналізував рік через призму чотирьох пріоритетів партії – нацбезпека та оборона, антикорупційна боротьба, розвиток бізнесу, місцеве самоврядування. 

Перший пріоритет – це національна безпека та оборона. Цього року «Самопоміч» нарешті почули, і Верховна Рада назвала Росію агресором. Чому лише зараз?

Протягом чотирьох років – і нашого перебування в коаліції, а потім і в опозиції – ми чітко формулювали, що українська держава має юридично визначити, що Росія є агресором і ворогом та окупувала українські території в новітній російсько-українській війні. Це сувора правда. 

Протягом чотирьох років український уряд, український Президент оминали це, заграючи з ворогом. Це призводило тільки до ескалації. 

Але загравання з ворогом призвело до нульового результату. Мінськ як панацея став абсолютним політичним банкрутством. Він був планом Росії щодо захоплення української державності, знищення українського суверенітету на кшталт 1919 року. 

Але у 2018 році під тиском обставин та людей ухвалено нарешті законопроект про країну-агресора, про окуповані території. Щоправда, Президент України до сьогоднішнього дня не видав Указу, де чітко визначив би, які території є окупованими, про що було зазначено у законі. Така собі шпаринка створена. 

Треба зрозуміти, що у Росії століттями є один незмінний план. Це план окупації та використання України. Іншого плану у неї немає та бути не може, тому вона завжди буде робити кроки до окупації. 

Наприклад, остання ескалація, яка призвела до фактичної окупації Азовського моря. Це почалося не сьогодні, не вчора, не місяць тому, а ще з моменту конфлікту навколо Тузли (у 2003 році). Після окупації Тузли та нібито «позитивного» вирішення цього питання насправді була досягнута одна мета – Росія переписує договір між Україною та Росією про використання Азовського моря. І Азовське море з міжнародних вод повертається у море внутрішнє, тобто внутрішнє озеро, яке розділено ніби між двома державами – Україною та Росією: Україні – більше, Росії – менше. Ще тоді вони думали про цю окупацію. 

Ми говоримо про те, що реакція України на конфлікт в Азовському морі та захоплення в полон українських військових нарешті була реакцією незалежної суверенної держави. 

Введення воєнного стану – це адекватно?

Це адекватна реакція. Коли на тебе нападають, ти зобов’язаний, як незалежна інституція, про це повідомити людям, міжнародній громадськості та сказати: «На мене напали, я готовий оборонятися». До речі, на міжнародних  зустрічах питань щодо цього немає. Волкер на зустрічі згадав цю справу як реакцію України на агресію. Трамп відмінив свою зустріч з президентом Путіним тільки через введення воєнного стану. Це легітимна юридична реакція країни на агресію. 

Чому такої реакції не було, наприклад, у 2014 році, а лише зараз?

Через неспроможність та загравання українського олігархату з російським. Чому п’ять років тому не було введено воєнний стан? Тому що торгівля. Яка суверенність, яка державність? Треба торгувати, продавати та заробляти гроші. Тому це не було введено тоді. Сьогодні обставини, в тому числі вибори, які на носі, змусили Президента показати, що він є справді гарантом української суверенності. Хоча б формально, юридично він ввів воєнний стан. 

Це ханжество… 

Це правда. Українська влада, яка сьогодні є, характеризується дуже поганими епітетами. Це фарисейство, це ханжество, це лицемірство. І передовсім, на жаль, у всьому, що пов’язане з війною. Тут називають війну війною, а тут на 21% збільшення торгівлі з Росією. 

Нерозривно пов’язана з цим тема – українські воїни. Влада хизується неймовірним розвитком армії та її забезпеченням. Однак, чи все так добре на практиці?

Основою будь-якої армії є воїн і ставлення до воїна інституції, яка його найняла. Воїна наймає на роботу держава і, на превеликий жаль, теперішнє найвище командування української армії є, за великим рахунком, спадкоємцями тиранічної радянської системи управління військами. Це зневага до воїна… 

Крім того, корупція в оборонній сфері.

Через корупцію є зневага, бо, крадучи гроші в армії, вони крадуть гроші у воїна. Вони кричать, що виділяють величезні гроші через бюджет, крадучи ці гроші. Ці гроші не доходять до воїна в повному обсязі. І що ми бачимо? Ми бачимо шалений відтік якісних людей зі Збройних сил України. Нормальні люди хочуть захищати свою країну і будуть це робити, і зробили це без запрошення Міністерства оборони і без грошей, за людські гроші. 

Як протистояти таким негативним тенденціям в армії?

Це треба карати, жорстоко карати. Але нікому. Генеральний прокурор такий самий, як всі інші. Крім того, треба виділяти більше коштів конкретно на підвищення зарплат воїнів. Не менше тисячі доларів на місяць тим, хто на передовій, і готується йти на передову. 

Далі, це вкладання в озброєння. На превеликий жаль, «Укроборонпром» залишається кормушкою для декількох людей, які грабують Збройні сили України, час від час показуючи, як вони стріляють однією новою ракетою. Таких нових ракет мають бути сотні! А при цьому, зброя далі залишається з 1970-х років на передовій, обмундирування неякісне і воїн знецінений.

Як громада може контролювати цей процес?

«Самопоміч» пропонує ідею окремого детального воєнного бюджету, який буде розглядатися в парламенті. Чомусь Сполучені Штати Америки не бояться розкладати бюджет на триста сторінок, а в Україні це вісім рядків. Ці вісім рядків потрібні для того, щоб керівництво держави користувалося військовим бюджетом як своїм власним, при цьому, не створюючи ніякої доданої вартості для України. 
Насправді на лінії зіткнення і на кордоні з Росією має бути створена 50-кілометрова за шириною зона безпеки, нафарширована Збройними силами, підрозділами, ракетними установками та іншими важливими для оборони речами. Це треба створювати, а не фейкові стіни будувати.

До слова, боротьба з корупцією є одним з основних пріоритетів «Самопомочі». Що вдалося у цій сфері у 2018? 

Корупція в Україні має два значення. Пряме – це пограбування бюджету олігархатом. Друге – це інструмент ворога для руйнації української державності. Росія потурає корупції в Україні тільки для того, щоб руйнувати інституцію зсередини та довіру до неї людей. 

Для українських олігархів при владі корупція є таким самим інструментом. Коли вони борються з корупцією, це виглядає смішно та знецінює саму боротьбу з корупцією як таку.

За чотири роки активної боротьби жоден корупціонер не постраждав. Так, декілька відсторонені від діяльності, але насправді не понесли покарання. Чому? Бо наполовину сформовані органи, які мають з цим боротися. Є САП, є НАБУ, але ніяк не хотів бути сформований орган, який би мав завершувати цю процедуру. Це незалежний Антикорупційний суд. Він нікому не потрібен, адже сьогодні судова система забезпечує безпечну діяльність олігархату. 

«Самопоміч», Єгор Соболєв, Оксана Сироїд та інші колеги ще два роки тому внесли законопроект про створення Антикорупційного суду. Ніхто на це не звертав уваги, поки міжнародна громадськість в особі Міжнародного валютного фонду не сказала, що ми вам нічого не дамо, поки ви хоча б не задекларуєте, що ви створюєте цей суд через ухвалення даного закону. 

І тоді через ніч цей закон був ухвалений. В кастрованій формі, але він є, і сьогодні треба домагатися створення Антикорупційного суду. 

Стосовно створення антикорупційних органів та налагодження їх діяльності ще все тільки починається. А весь процес завжди має і наступ, і відступ.

Джерелом корупції для олігархів багато в чому є економіка. Що тут змінилося цього року?

Економіка за п’ять років, за великим рахунком, вихолощена олігархічним режимом. Через абсолютне влаштування Податкового кодексу, Бюджетного кодексу, олігархи вимивають бюджет з країни в свої офшори і всередині країни. І так виглядає, що на це нема ради, бо у них все є – законодавча влада, 2/3 рабів у Верховній Раді, які чекають, як шакали, що їм кинуть шматок м’яса, який вони мають вкрасти і захистити. У них є уряд, який робить фейками на сьогоднішній день все, починаючи від пенсійної реформи, якої фізично немає.

Насправді це спосіб показати, як прикрити дефіцит Пенсійного фонду та зробити вигляд, що ми збільшуємо виплати. Далі – освітня реформа, яка за рахунок самої освіти оптимізує кошти на освіту. Це вишукана математична формула знущання над людьми. І закінчуючи вищими матеріями монетарної політики на світових ринках, коли Україна латає свої дірки за рахунок самих людей, підвищуючи тарифи та створюючи інфляцію. 

Але воля людська дає свої результати. Внаслідок революційних змін у свідомості країни люди дають собі раду. Це дуже цікавий феномен. Українці мають такий дар. В одному селі на Тернопільщині біля церкви мене обступили жінки і почали кричати з відчаю про те, що там собі нагорі думають. Одна старша жінка сказала, що вона отримує 1 600 чи 1 700 гривень пенсії, через ті чи інші причини не має субсидій. Дітей не має. Її пенсія є меншою, ніж рахунки. 

Як людина виживає? 

Це на межі виживання. Це ЗА межею виживання. Якийсь дар…

Ніколи українці безпосередньо не були залежними від державних інституцій. Знаєте чому? Бо ці державні інституції ніколи не були українськими. Вони завжди шахрували. 

Але люди далі йдуть в своєму розвитку. Я вважаю, що сьогодні в Україні відбулася повзуча економічна революція за економічні свободи людей. Це так звані «євробляхи». Чому в Німеччині, Америці люди можуть купити доступне авто, яке коштує дві тисячі доларів, а в Україні не можуть? Тому що в Україні кілька людей хочуть заробити на всіх. Тому цей рух «євроблях» є насправді формою економічного спротиву людини звичайної проти олігархічної влади. На превеликий жаль, не сталося 100% перемоги, але точно на 60% люди відвоювали собі право мати доступне авто. 

Четвертий пріоритет «Самопомочі» – це місцеве самоврядування. Цього року «Самопоміч» постійно акцентувала, що уряд грабує міста. Наскільки великі масштаби крадіжки?

«Самопоміч» завжди відстоювала децентралізацію, силу громад та силу міст. Це наша принципова позиція. Сильна держава може бути тільки тоді, коли буде сильне й незалежне місто. Це новітнє Магдебурзьке право. Магдебурзьке право врятувало Європу від чорних часів. Так само і Магдебурзьке право в Україні врятує Україну. 

Після революції громади справді почали дихати. Тільки олігархату це не подобається. Коли мери стають сильними, це означає, що не можна ними керувати та використовувати ресурси на їхніх територіях для власного збагачення. Що робить влада? Вони почали повзучим способом знищувати децентралізацію, перекладаючи на місцеві бюджети відповідальність, на яку кошти збираються в центральний бюджет.

При цьому, кажуть містам, мовляв, ви отримали повноваження, то майте тепер відповідальність. Як опонувати цій тезі?

Це звичайнісіньке шахрайство, просто фізична брехня. Держава збирала податки для цих повноважень. Передавши повноваження, забула передати податки. А те, що міста отримали у власних надходженнях, вони мають використовувати на те, що не робилося 25, а, може, і 40 років – ремонти будівель, доріг, шкіл і лікарень. Сьогодні ці гроші використовуються громадами для того, щоб закрити діри через крадіжки центрального уряду – недофінансування медицини, освіти і соціального захисту. 

Найбільшою є проблема знищення освіти. Це ганьба Міністерства освіти, яке дало своєю мовчазною згодою можливість Міністерству фінансів та уряду «ефективно» використовувати гроші освіти, тобто за рахунок самої освіти робити ту саму реформу. Це шахрайство шахрайств. 

Міста почали опиратися центральній владі. Чим більше ти опираєшся, тим більше тебе товчуть. Візьмемо приклад Львова. Львів як флагман публічного управління показав, що можна жити без державних субвенцій, створюючи свою додану вартість, маючи свої відносини з тими самими європейськими державними банками. Що отримав? Отримав сміттєву блокаду, моральне, інформаційне приниження. Вижив. Чому? Тому що громада завжди виживе, як ця бабця в Тернопільській о

object(WP_Term)#8370 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3943) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3943) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини