Олег Березюк: «Сила в правді»

«Я багато їжджу країною і бачу: люди зараз зовсім інші – вони пам’ятають революційні події чотирирічної давнини, порівнюючи їх з сьогоднішнім днем. А як же політики? Дві третини з них, насправді, не змінилися з часів Майдану. Вони сприйняли Майдан як час, який потрібно пережити і продовжувати творити колишні справи», – починає розмову з нами член політради Об’єднання «Самопоміч», глава фракції «Самопоміч» у Верховній Раді України Олег Березюк.

ШЛЯХ У ПУСТЕЛІ

– Олеже Романовичу, чому в суспільстві виник такий дисонанс?

– Це – частина еволюційного шляху розвитку. Поясню свою точку зору притчею: коли Мойсей 40 років водив людей по пустелі, ті, хто знав рабство, зникли не за одну ніч. Вони йшли поступово, внаслідок еволюційних змін. Якщо запитати про причини подорожі Мойсея довжиною в кілька десятиліть, учні старших класів ніколи не відповідають, що за цей термін померли всі, хто знав рабство. Діти кажуть, що за цей термін народилися ті, хто його не знав!

Раби – це «бурлаки на Волзі», як на картині геніального художника Іллі Рєпіна. Так що політики «старого зразка» ніколи не зміняться, вони просто переживають цей період. Але головне, щоб його пережили нація і держава, так як деструктивна роль таких політиків неймовірна.

– Наскільки можуть розтягнутися ці «40 років»?

– 40 років є 40 років. Думаю, з точки зору філософії, ми йдемо неймовірно успішним шляхом інституційного розвитку. Минуло вже майже 28 років, залишилося 12. Зростає вільне покоління, цим людям зараз майже 30-ть.

– Чи можуть ці молоді люди не витримати тягот шляху, виїхати з України?

– Так, частина поїде. Це пов’язаний зі свободою процес. Колись ми сиділи за «залізною завісою». Тепер люди можуть дозволити собі поїхати вчитися і працювати за кордон. При успішному розвитку України у них залишається шанс повернутися – фізично або матеріально, або за допомогою видатних наукових відкриттів. А головне завдання постколоніальних політиків – пересиливши себе, зберегти державні інститути, щоб людям було куди повертатися.

ВОГОНЬ У СТЕПУ

– Чи під силу нинішнім політикам зберегти державність України?

– За всю нашу новітню історію ще не було такого довгого успішного періоду розвитку інституційної державності. Але хоч наш шлях і успішний, з точки зору одного людського життя те, що відбувається зараз в країні – трагедія. Тому роль держави – створити буфер, з допомогою якого кожна людина, розуміючи свою місію пережити цей період, могла би це зробити легше. Держава з цим погано, але справляється: оптимізує свої витрати за рахунок людей. Наприклад, в освіті: якщо в сільській школі є клас з п’ятьма учнями, субвенція на них не виплачується, гроші йдуть тільки на зарплати вчителям. Держава змушує села закривати такі школи, фізично віднімаючи гроші у найбідніших учнів. А як діти стануть вчитися далі, нікого не хвилює. При цьому, у митниці гроші не забрали! Що, слабо перекрити потік контрабанди? Мабуть, так. А знаєте, кому з 1 січня дали знижку на оренду землі, надходження від якої йшли в місцеві бюджети? «Укрнафті» і «Укрзалізниці»! Ось ще один приклад, коли керована олігархатом держава не виконує функцій.

– Ви – фахівець в області психології. Чому ми дозволяємо таке з собою робити?

– Зрілість народу в тому, що люди більше не мовчать. Вони показують це очевидно і чесно: за 10 років в Україні відбулося два великих повстання, які ми називаємо революціями (революція – це зміна управлінського ладу). Це були природні хвилі народного обурення – оскільки фінансувалося, в основному, їхнє придушення. І вони були не через хліб і воду. Але «хлопчики-олігархи» успішно перехоплювали владу.

– Акція «Україна проти олігархів» не стала третім таким повстанням…

– Це було «процесом перед процесом», підготовкою. Але знаєте, як гасять вогонь в степу? Вогнем! Це дуже цікава технологія: направляють два фронти вогню один на одного, і вони один одного гасять. Тут було застосовано щось подібне – знецінення «зародка» протесту шляхом індукції штучного оплачуваного протесту. Але суспільство змінюється, тому постколоніальна влада змушена витрачати великі гроші, щоб зберегти контроль.

– Затягування зі зміною складу ЦВК і прийняттям Виборчого кодексу – ланки цього ж ланцюга?

– Олігархічна система, яка є спадкоємцем колоніальної, прагне себе зберегти. Але вона рано чи пізно загине. Серед протестуючих на вул. Грушевського минулої зими були справжні патріоти. Один з них запитав у мене: «Як думаєте, наскільки можна тиснути на владу, щоб зберегти державу?» Як же потрібно любити свою країну, щоб задавати такі питання!.. Знаєте, але ж останнє полотно того ж Іллі Рєпіна – це «Гопак». Головний посил картини: хочеш бути вільним – живи на межі.

ТОРГІВЛЯ НАДІЄЮ

– Ви говорите, що у людей є запит на довіру новим політикам…

– Так, всі хочуть змін на краще. І вже навіть не слухають те, що несуть політичні «мавпи», що ліплять на білборди і обіцяють в рекламних роликах. Люди починають раціонально підходити до вибору.

– Що може зараз запропонувати народу опозиція?

– Правду. Зараз політики, продавши віру і любов, намагаються торгувати надією. Це потрібно припинити. Політикам не потрібно вірити, їм слід довіряти. Але якщо держава відбирає субвенцію на освіту у села, віднімаючи майбутнє, і залишає привілеї митниці – такому довіряти не слід. Захищати себе і дітей повинні вчителі. Хто ж зобов’язаний їм допомогти? Ми, а не популісти, які прагнуть подобатися. Вони кажуть ще й про «нову політику миру». Але нехай згадають, що остання колоніальна війна колишнього СРСР закінчилася в 1989 р, там гинули і українські військові, частина стала інвалідами, про які сьогодні ніхто не дбає. Ось вона, правда! Та, яку у відповідь на пропозицію Сталіна об’єднати Німеччину висловив своєму народові перший післявоєнний канцлер ФРН Конрад Аденауер. Він запитав у нації: «Ви хочете єдності чи свободи?». І здорова нація обрала свободу, а через 40 років прийшла справжнє єдність. Так що не потрібно говорити «світу мир», як було в 1919-1991 рр. Може, краще згадати римлян, що попереджають: «Si vis pacem, para bellum» ( «Хочеш миру – готуйся до війни»)? Адже це – теж правда! На цьому шляху нам належить переконати західних партнерів, що Україна на боці демократії, і якщо збережеться як держава – не буде Третьої світової.

– А якщо правила гри всередині країни не зміняться?

– Перед прийняттям закону про вибори до місцевих органів влади президент Петро Порошенко говорив: є 95% ймовірності, що цього не станеться. Але це сталося! Зараз є велика ймовірність прийняття Виборчого кодексу, десь 80%. Але для цього потрібно пояснити людям, що вони знизу повинні вимагати таких змін. У цьому зацікавлені всі: так складається кон’юнктура – політикам стало вигідно думати разом з людьми.

– Що пропонує виборцям «Самопоміч»?

– Ми – партія республіканського зразка. І розуміємо, що якомога більше коштів потрібно давати громадам. А державі залишати рівно стільки, щоб вистачало на оборону і ще кілька функцій. Це передбачено законом про бюджетну децентралізацію, прийнятим після 2014. Але постколоніальні «менеджери» за 4 роки обікрали людей: при об’єднанні територіальних громад передбачалася інфраструктурна субвенція, близько 1500 грн, зараз виділяють десь 100. Обікрали народ і через митницю, трансферне ціноутворення.

– Такі результати роботи можуть послужити причиною відставки Кабміну?

– Ні, який сенс? Все одно уряд до виборів залишиться «в. о.».

СКЛАДНІ РІШЕННЯ

– Усередині Об’єднання «Самопоміч» йде самоочищення?

– Ми – вільна партія, кожен член якої може діяти згідно зі своїми переконаннями. Відносно нардепа Андрія Журжія (який склав депутатські повноваження влітку. – Ред.): можливо, його вчинок якраз призведе до змін, в тому числі, державних. З приводу саморозпуску київської фракції: протягом 2 років ми спостерігали за незаконними діями окремих її членів. Але там було чимало і прекрасних людей, які через пару років зрозуміють, що потрапили в мережі брехні. Наша політсила, провівши розслідування і прийнявши непросте рішення, передала його в НАБУ. Тобто, публічно виконала свою пряму функцію (яку до сих пір виконували журналісти) – вперше в політичній історії України.

– Кого в парламенті і поза його стінами бачите в якості політичних партнерів вашої політсили?

– У парламенті нам об’єднуватися ні з ким, а поза його стінами є кілька молодих політсил. Але для об’єднання з нами потрібна сміливість. Іноді це означає викликати до себе нищівну агресію. Таку, як ми відчули на адресу 800 тисячного Львова, а я на власному здоров’ї (Березюк оголошував безстрокове голодування. – Ред.), коли Львів намагалися завалити сміттям. Але Львів буде чистим при будь-якій владі, тому що місто – це не політики, а, перш за все, люди.

Оригінал: aif.ua

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7902 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3406) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3406) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини