Міфологія ахметівського Ротердаму
18955090_1706700666014212_6592981453147122248_o 18955090_1706700666014212_6592981453147122248_o

Роттердам+ без перебільшення став символом, з яким в історії чи не найперше асоціюватиметься ім’я п’ятого президента України.

Про цю схему нарахування тарифів на вугілля написали безліч досліджень, переважно критично-викривального характеру. Однак НКРЕКП не перестає бачити у своїй постанові якесь доленосно позитивне рішення для енергетики країни, віднаходити у ньому плюси і вірити в їх міфологічну реальність.

Ми можемо розглянути три ключові твердження, на яких базується міфологія Роттердам+. Вони були висловлені зовсім нещодавно в інтерв’ю голови НКРЕКП Дмитра Вовка для НВ Бізнес.

Роттердам+ це “відхід від ручних політичних рішень, що дозволить забезпечити стабільну роботу енергетичного сектора”

Все почалося на початку 2015 року конфліктом між ДТЕК та Міненерго. Тоді корпорація Рената Ахметова вважала ціну на власне вугілля у розмірі 1,1 тис. грн за тонну заниженою. Її встановив тодішній НКРЕКП. У ДТЕК заявили, що оптимальна вартість тонни вугілля – 1,5 тис. грн.

Нагадаю про шахтарські мітинги у Києві, які екс-міністр енергетики Володимир Демчишин називав “тиском на владу” та про закупівлю вугілля у ПАР задля перестрахування від бойкоту ДТЕК.

Однак вже через рік регулятор на чолі з колишнім менеджером корпорації Рошен вводить у дію тариф, який закріплює ціну за тонну на рівні 1,8 тис. грн. І де тут про послідовність? Що кардинально змінилося за рік, що той самий склад правління НКРЕКП на 180 градусів змінив свою позицію?

Недоцільно щось припускати без наявності вироку суду, який, сподіваюся, все ж таки відбудеться щодо цієї оборудки. Однак люди часто можуть спостерігати паралельні процеси, віднаходячи у них взаємозв’язок.

Ось вам цікава історія. На початку 2000-их чинний президент разом з Миколою Рудьковським були акціонерами компанії Нафтогазвидобування, яка працює на Полтавщині. Пізніше, після переходу в антикучмівську опозицію і підтримку Ющенка, Порошенко втратив свою частку. Його власність отримав інший “есдек”, Нестор Шуфрич. У Рудьковського та Шуфрича у 2013 році по 25% акційпридбав Ахметов.

Те, що президент колись мав частку у компанії не стало забутою історією давно минулих днів. Адже навіть широковідомий депутат Ігор Кононенко запевняв, що, незважаючи на втрату частки через “рейдерську атаку”, планів повернути контроль над Нафтогазвидобуванням у команди президента немає.

З 30 березня 2015 року, саме тоді, коли відбувалась активна фаза протистояння шахтарів ДТЕК з владою, роботу Нафтогазвидобування заблокували правоохоронні органи. Приводом стала справа про зникнення директора компанії Олега Семінського у 2012 році. У січні 2016-го, за два місяці до прийняття постанови про Роттердам+ (№721) Ахметов продав 25% голландській компанії Salazie B.V. А у грудні 2016 року арешт із майна Нафтогазвидобування зняли.

Чи є зв’язок між цими подіями – вирішуйте самі.

“За структурою ринку природний газ і енергетичне вугілля також ідентичні – в моменті власними ресурсами забезпечено близько 70%, відсутні 30% потрібно імпортувати”

17 серпня 2017 року НАБУ провело обшук в приміщенні НКРЕКП і вилучило звідти документи, відповідно до яких, в Україну імпортувалися лише 3% вугілля. І це при тому, що тариф застосовувався до всіх 100%. Імпортна складова тарифу просто створювала можливості продавати вугілля значно дорожче від реальної вартості.

За оцінками експерта та колишнього члена НКРЕКП Андрія Геруса, ТЕС купують у державних шахт вугілля за 1,33 тис. грн за тонну, отримуючи тарифне покриття на вартість у 2,2 тис. грн.

Формально це обґрунтовувалось потребами шахтарів. Однак численні страйки, які влітку прокотилися у різних куточках України, яскраво дають зрозуміти, що у переліку бенефіціарів нового тарифу тих, хто ризикує щоденно своїм життям і здоров’ям у нелюдських умовах праці – немає.

“Тарифи для населення були затверджені раніше, ще у 2015 році, і вони не пов’язані із методикою визначення оптових цін”

Це, що найцікавіше, є правдою. Однак міфічність тут полягає не у неправдивості, а у порушенні причинно-наслідкових зв’язків. Головне питання у даному контексті, яке має хвилювати як експертів, так і пересічних громадян – не те, чому підвищились тарифи, а кому пішли додаткові кошти, отриманні внаслідок підвищення.

Думаю, варто нагадати, яким чином у 2015 році пояснювали необхідність введення 5-етапного підвищення тарифу на електроенергію для населення. Тоді це мотивувалось насамперед знищенням перехресного субсидування як явища. Це для того, щоб унеможливити ситуацію, коли промисловість платить за електроенергію більше, ніж населення, що має зберегти для останнього низькі тарифи.

І що ми маємо за результатами “прозорої” формули? Обсяги перехресного субсидування за 2016 рік не зменшились, а неухильно збільшувались, дійшовши до рекордних 4,7 млрд грн у січні 2017 року! Напередодні переходу на п’ятий етап, місячний обсяг дотаційних сертифікатів склав у вересні 2017 року 2,4 млрд грн. Ціни на продукти харчування і промислові товари серйозно виросли саме через те, що бізнес знову платить за електроенергію більше, ніж населення, щоб підтримати високий тариф для ТЕС. Тих ТЕС, якими володіє всім відомий олігарх із Донецька, і який отримав більше 17 млрд грн прибутків завдяки цій “прозорій формулі”.

Що робить регулятор, щоб усереднити вплив високого тарифу для ТЕС на середньоринкову оптову ціну?

НКРЕКП просто зменшує тарифи двом державним компаніям, які виробляють електроенергію на АЕС і ГЕС. І це при тому, що занижування тарифу ставить під загрозу їхню безпечну експлуатацію. Адже інвестиційна складова перебуває на рекордно низькому рівні 7,7%.

На превеликий жаль, попри велику кількість обнадійливих тверджень від керівництва НКРЕКП, ряд речей так досі й не озвучили. Зокрема, несказанним лишилося те, наскільки успішною стала формула Роттердам+ для диверсифікації постачання вугілля в Україну. Або як можна прокоментувати цифри, озвучені паном Ситником щодо частки імпортованого вугілля? Як пояснити такий значний розрив у тарифах для атомної галузі та ТЕС?

Без цього міфологічний світогляд decision maker-ів у вітчизняній енергетиці, попри свою яскравість і наївну привабливість, виглядає неповним.

Вікторія Войціцька
object(WP_Term)#5149 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(2239) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(2239) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#5231 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(181) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(181) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті