Президент пропонує парламенту внести зміни до Конституції та закріпити в Основному законі стратегічний зовнішній курс НАТО/ЄС.

Щодо форми, то тут жодних сюрпризів та ілюзій. Для українських політиків старої формації Конституція ніколи не була і не буде законом та дороговказом. Саме тому нею так легко жонглюють. Успішно чи ні – то окреме питання, але факт лишається фактом.

Не відстає від попередників у цьому питанні і Петро Порошенко, змінюючи Конституцію для консолідації влади в одних руках (або через проведення так званої судової реформи, або спроби введення інституту префектури, що знищував би місцеве самоврядування), аж до втрати частини суверенітету ( через надання особливого статусу окремим районам Донецької та Луганської областей). Але діючий президент пішов далі попередників : зміни до Конституції стають елементом виборчої кампанії.

Відповідно, виникають питання і до щирості останніх намірів Петра Порошенка змінити Основний закон. Бо якщо наміри справжні, то реалізовувати їх варто було б на початку каденції, а не наприкінці, коли нову Конституцію народові гучно обіцяють вже інші кандидати в Президенти.

Тепер по суті.

Етапи вступу до НАТО виглядають так:

1.Запрошення країнами – членами країни – претендента до переговорів про вступ.

2. Надсилання листів про наміри.

3. Підписання міністрами закордонних справ країн – членів протоколів до Північноатлантичного договору про вступ.

4. Ратифікація протоколів

5 Виконання країною, яка вступає, власних, передбачених законодавством процедур (ратифікаційних).

6. Передача країною, що вступає, документів про вступ на зберігання уряду США.

Жодного з цих етапів Україна поки не досягла.

У 2005 – му році після спільного засідання Комісії Україна – НАТО було досягнуто рішення про запрошення України до Інтенсифікованого діалогу з НАТО, що охоплюватиме питання членства та програми реформ, які забезпечать зближення з Альянсом.

Проте у 2010- му комісія була ліквідована Януковичем, як і перспективи вступу в Альянс.

Станом на сьогодні Україна входить до числа 4-х аспірантів в члени НАТО. Проте такий статус є неформальним та не тягне за собою фактичних наслідків для країни. Адже згідно регламенту Північноатланитичного договору (порядок вступу регламентує стаття 10) мають бути дотримані такі процедури:

1. Запрошення для України від країн – членів.

2. Складання для України План дій щодо членства (ПДЧ). Механізми плану практичні і викладені у п’яти розділах: політичні та економічні питання (дотримання демократії, свободи осіб, щорічний звіт по макроекономічним та бюджетним даним), оборона та військові питання (перевірка спроможності країн – претендентів робити свій внесок військового характеру в колективну роботу), питання ресурсів (нові члени Альянсу мають виділити достатню суму бюджетних коштів на те, аби бути спроможними виконувати усі зобов’язання, яких потребує майбутнє членство), питання безпеки, правові питання(країнам-претендентам потрібно ретельно проаналізувати своє внутрішнє законодавство щодо його сумісності з нормативними положеннями НАТО, отримавши запрошення, країни мають приєднатися до низки угод, пов’язаних з діяльністю НАТО).

3. Наступний крок – це виконання ПДЧ. Проте навіть це не означає, що будуть існувати якісь часові рамки щодо прийняття рішень про вступ чи будь-яка гарантія того, що врешті-решт членство стане реальністю.

Отже від країни – членів вимагається виконання плану дій та забезпечення максимальної сумісності внутрішнього законодавства з нормативними положеннями НАТО. Проте у жодному з них немає вимоги щодо змін до Конституції. Враховуючи це, аргументи ініціаторів змін щодо необхідності закріплення курсу для його незворотності, з огляду на історичні уроки країни, слабкі й непереконливі. Бо у нашій державі було чимало прикладів, коли політики старої формації кон’юнктурно в угоду власних меркантильних інтересів, кардинально змінюють позиції, не зважаючи на Конституцію чи навпаки – маніпулюючи нею.

Висновок один. Україні потрібен новий лідер, для якого Конституція буде дійсно Основним законом, а він – її беззаперечним Гарантом.