Ігор Гриньків: «Сьогодні у двох моїх синів день народження, а я увесь день провів у судах»

У центрі Золочева, що на Львівщині,  чути грюкіт молотків. Їх під стіни районного суду принесли місцеві мешканці, які разом з міським головою борються проти незаконного будівництва.   Місцевий підприємець зазіхнув на частину історичної площі і будує там триповерховий торговельний центр. А громада оббиває пороги судів, вимагаючи справедливого рішення.

Спочатку був молот

   – Коли усе закінчиться і ми дочекаємося законного рішення, то на місці самобуду поставимо пам’ятник молоту – як символ  боротьби з корупцією та беззаконням, – усміхається міський голова Золочева Ігор Гриньків, демонструючи цілу колекцію молотів, які з’явилися у його імпровізованому кабінеті поблизу незаконної забудови у центрі міста.

– Це виникло спонтанно. Коли я починав свій протест, я взяв з дому свій великий молоток, бо намагався   так привернути увагу людей і стукати в стіни   цього самобуду. Приїхав з молотом, а мешканці побачили, почали і свої молоти зносити. І почалося: знаряддя почали передавати з інших міст. Згодом привезли з собою і нардепи. І кожен казав, підпишіть, щоб знали, що це я. Молот передали і з Варшави. З Америки зателефонували, мовляв підтримуємо, але поки ми передамо, то буде дуже довго, купіть молот, напишіть, що від нас. Надсилали молоти і з інших країн. І так цей молот став символом боротьби проти корупції в Золочеві.

Голодування – коли безвихідь

14 травня Ігор Гриньків прийшов під стіни самобуду не лише з молотом, а й чітким переконанням: мусить домогтися справедливого рішення. Але як? Правоохоронці на незаконні роботи закривають очі, справа загрузла в судах. Тож вирішив протестувати.

  • 11 місяців у суді розглядають справу, яка має поставити крапку у беззаконні. Відповідачі суди ігнорують, громада апелює до мене як керівника, каже, щось зроби. Я, звісно, до правоохоронців, до ДАБІ. Вони формально реагують, але нічого не змінюється. Слідство досі не встановило, хто будує. Уявляєте? Ну, от стоїть на будівництві кран. Відкрите кримінальне провадження щодо незаконного будівництва. То арештуйте техніку, візьміть пояснення. Останньою краплею було, коли 9 травня наш юрист тричі викликала поліцію, побачивши, що будівництво триває попри заборону суду. Ті тричі приїздили, брали пояснення в нашого юриста, а будівельники у той час спокійнісінько працювали! Ми маємо масу відео, як вони будують. На фільм вистачило б.   Віддбувається це або рано-вранці, або пізно ввечері. А також у вихідні. Тоді всі люди займаються своїми справами, правоохоронців нема, і тоді скоренько крани в руки – панелі класти. Ніхто не бачить, а будівництво росте і повзе на бульвар. Але апогеєм цинізму стало рішення судді Гулкевич (Львівський окружний адміністративний суд), яка передала у приватну власність частину бульвару Сковороди. Бульвару, вже замощеного коштом бюджету, де вже стоять лавочки, клумби, світильники. І усе це вона передала у приватну власність!

Я переосмислив і вирішив: моє робоче місце відтепер тут, тому що тут порушуються права нашої громади, і так я демонструю свій протест. Розпочав голодування, щоб привернути увагу не мешканців Золочева, а тих чиновників, які мали б не допустити беззаконня.

А Київ мовчить…

  • У перший день голодування наше Львівське відділення асоціації звернулося до ДАБІ України, і після засідання мені зателефонував керівник і запевнив, що він до кінця тижня скасує всі незаконно видані дозвільні документи. Він слова дотримав. Я вдячний, бо   18 травня   незаконний дозвіл був скасований. Це вже перемога. Ні керівники обласної, ні районної адміністрації, ні з Києва ніхто не телефонував. Натомість наші керівники райадміністрації і районної ради     заявили, що це прикре непорозуміння між підприємцем і міськрадою. А наш протест – це метод гібридної війни. То виходить, що золочівська громада, яка боронить свою землю від злодіїв – сепаратисти? Мені прикро. І соромно. Забудовники ж провадять брудну інформаційну кампанію. Кажуть, що в мене особистий конфлікт з Бартківим. Нема нічого особистого. Ми домагаємося лише одного: щоб не захоплювали площу Вічеву, і все. Я домагався, щоб цей чоловік платив орендну плату до бюджету, а він не платив 10 років. Звичайно, сьогодні вигідно збудувати торговий центр, віддати приміщення в оренду, отримувати прибуток і не платити ані копійки до бюджету. Але ми цього не дозволимо.

10 днів голодування позаду. Протест триває

«Усе буде добре» – цією фразою Ігор Гриньків відбивається від розпитувань про самопочуття. Цієї теми старається уникати, але коли розуміє, що уникнути не вдасться, зізнається – голодування дається нелегко. У волоссі додалося сивини, а костюм тепер із запасом. За десять днів схуд майже на 10 кілограмів. Хоч, зізнається, досвід голодування вже має. Задля оздоровлення організму колись по кілька днів обходився без їжі.

  • Це було давно і тривало не так довго. Та й мені вже трохи літ (міському голові 48 років). Я турбуюся про своє здоров’я, але наполегливо хочу домогтися   законного рішення суду. Я вирішив боротися до останнього. Голодуватиму до 31 травня, коли суд знову збереться, щоб віддати громаді вкрадену землю. Це буде 17-й день голодування. Я спробую протриматися. Є втома, часом паморочиться в голові, але я вже забув про їжу , їсти не хочеться. П’ю багато води. І так підтримую свої сили.

 

«Я ухвалив рішення. Родина його не скасує»

  • У моїй родині вже також назріває протест. От сьогодні – день народження моїх синів. Їм виповнилося по 19 років. А я не беру участі у святкуванні, бо я тут. Усі в родині до голодування ставляться негативно. Дружина протестує, вже доходить до істерики, кричить. Матір теж проти, але вони знають мене. Якщо я щось вирішив, то це родина не скасує. Це моє рішення, я вірю, що все буде добре. Я чую силу людей, підтримку з усієї України. І телефонують, і пишуть у соцмережах. Мене дуже вразив чоловік з Києва, це старший чоловік , котрий тут колись мешкав. Він каже: я до всіх своїх друзів телефоную. Мовляв, хлопці, не спіть, хлопці, захистіть, прийдіть. Бо місто за останні роки і справді розквітло. Тут, на  бульварі Сковороди, ще кілька років тому було жахіття, а зараз сучасний облаштований громадський простір. Знайомий розповідає, що його дружина 9 років тому виходила гуляти містом, прихопивши шмат фанери: поставити на бордюр, щоб сісти. Бо в Золочеві не було лавочок. Сьогодні бізнес купив лави для міста. Чому він це зробив? Бо зрозумів, що кошти, які вони дають, йдуть на справу. Довіра – це найголовніше. А коли люди будуть довіряти, то вони не будуть шкодувати грошей на спільні справи.  І зараз правда на нашому боці.

Я вірю, що невдовзі ми зможемо запросити усіх на відновлену площу у Золочеві. Площу, відвоювати яку змогла громада.

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7257 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3200) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3200) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини