І один в полі воїн

«Порушили Конституцію, порушили Закон про рівну конкуренції, доступ до ринків і так далі. Порушили всі процедури, пов’язані з проходженням поправок до Податкового кодексу. Все, що можна було порушити, – порушено». Приблизно так почалася зустріч з народним депутатом Іваном Мірошніченко.

Знаю Івана Мірошніченко ще з часів його керівництва компанією Cargill Україна.

У статусі його як політика спілкуємося вперше.

Екс-голова представництва найбільшої аграрної компанії в світі, що побудувала в Україні три олійних заводи, обурюється з приводу поправок, які було внесено з голосу до Податкового кодексу, і які фактично змінюють правила роботи на ринку олійних.

Але після хвилини-півтори стриманих емоцій зміщуємо акценти розмови на інші теми, попередньо домовившись поговорити про олійні і відшкодування ПДВ експортерам вже після того, як питання буде вирішене остаточно в стінах парламенту.

Іване Володимировичу, як в цілому оцінюєте бюджет на 2018 рік?

Залежить про що говорити: про макроекономічні показники, або про філософію бюджету.

Я підтримував передостанній бюджет на 2017, а ось бюджет на 2018 не підтримував, як і внесення змін до Податкового кодексу. Не можна це підтримувати. Хоча я збирався після ретельного розгляду проекту закону про бюджет (на фракції). Ми завжди читаємо проект документа, проходимо рядок за рядком. Ми зустрічаємося з міністрами, окремо на фракції обговорюємо і тільки після цього свідомо приймаємо те чи інше рішення. Причому наша фракція в залі може голосувати по-різному. Це нормальна ситуація, коли депутати мають різні точки зору. Ми не приймаємо рішення з політичних мотивів. Якщо ми бачимо хороші речі, ми їх підтримуємо.

Але повернемося до питання про бюджет. Три проекти я, як кажуть, бачив своїми очима, опрацьовував. Можу констатувати поки одне: найсумніше у всіх трьох документах це те, що вони мають різні назви. Один бюджет був «бюджетом стабілізації», другий – «бюджет розвитку», третій…

В реальності ж нічого не відбувається. У бюджетній політиці не ми керуємо, а керують нами. Існує ряд параметрів, за які ми не можемо вийти з низки причин. Включаючи, скажу прямо, елементи зовнішнього управління. Про що мова: дефіцит бюджету, скорочення боргів. На певному етапі життя країни це було правильно. Пропозиції МВФ, європейських, американських партнерів. Вважаю, що в 2013, 2014, частково 2015 роках, коли стабілізували видаткову частину, фіксували дефіцит, скорочували або рефінансували борги, отримували економічну допомогу МВФ… На той момент це були правильні речі. Країна була розбалансована.

Дивимося вже бюджети 2016, 2017, 2018 років – на жаль, але не можу назвати їх бюджетами розвитку. Чим ми пишаємося? На дороги було 20 мільярдів, зараз запланували 40. Це смішно в умовах довгої зовнішньої кризи. Вона не закінчилась. Інвестиції до нас не йдуть в силу причин, що у нас всі ризики теоретичні існують на практиці. Від військових до погодних. Плюс всередині країни фінансові, валютні, політичні. Які хочеш ризики. Умови інвестування не найкращі. Світ це знає. Не будемо повторюватися. Говорити про те, що до України виникне інтерес, до нас прийдуть десятки мільярдів інвестицій – це блеф. Несерйозна розмова. Інвестують або ті, хто тут вже знаходиться, володіючи або імунітетом, або пакетом знань про країну, або співвітчизники, які повертають гроші і теж живуть, або просто вірять в країну.

Або, припустимо, я очікую пожвавлення з боку Китаю як інвестора. Китай дивиться на 20-30 років вперед і, в принципі, може ризики на себе взяти. Все інше – лірика.

Друге – внутрішні фінансовий, інвестиційний сектори зруйновані. Люди гроші винесли з банків (мали на це право). Внутрішній інвестор відсутній, по суті. Взяти десь гроші поза банківською системою практично неможливо, дорого. Тому, за таких умов, коли зовнішні і внутрішні інвестиції відсутні, коли криза, коли повний комплект ризиків, на перший план виходить держава.

Держава повинна стимулювати за рахунок програм рефінансування банків, включення грошей в економіку, пов’язаних емісій, контрольованих, локалізованих емісій. Держава повинна підтримувати внутрішній попит розвитку. За три останні роки жоден керівник фінансового відомства, навіть прем’єр, не дали мені відповідь на питання: чому, коли ми воюємо і нам не дають військову допомогу в тих розмірах, як нам би цього хотілося, чому ми не будуємо танки, чому не будуємо кораблі, не збираємо літаки? Країна може виробляти їх самостійно, підтримуючи таким чином інші сфери економіки. Чому не будуємо вагони? У нас повний логістичний колапс, який, до речі, був у Бразилії 3-4 роки тому. Хоча, як на мене, так ми в гіршому його варіанті в даний час.

Друге: чому не будуємо дороги? Ми пишаємося, що виділили 20 млрд на дороги, а в цьому році 40 буде. Це не серйозно. Чому не взяти програму на 10 років на 10 млрд доларів і просто будувати дороги. Єдина умова – всі необхідно витрачати тут, всередині країни, щоб люди отримували зарплату, комплектуючі збиралися тут, витратні матеріали купувалися тут. Техніку можна купити, або залучити будівельників з технікою.

Ми – країна, що воює, але навіть оборонну промисловість ми не розвиваємо.

Завжди, в будь-якому випадку можна і потрібно знаходити рішення та інструменти. Однак ми «затиснуті»: з одного боку – параметрами співробітництва з МВФ. Інші партнери нам теж ставлять умови, що не дає економіці «зітхнути». Ми затиснуті виплатами зовнішніх боргів (величезна сума щорічно), ми затиснуті військовим бюджетом.

Про який бюджет розвитку ми можемо говорити? Ми можемо політично про це «кричати». Реалії ж такі – 2% зростання ВВП. При підйомі з безодні, з урахуванням девальваційних аспектів – це ніщо. Якщо все чесно перерахувати (об’єктивно), то навіть 2% зростання ВВП виявляться під великим знаком питання. Це штрих по макроекономіці.

Навіть не хочу піднімати питання, чи правильно ми рахували інфляцію? Ніколи ми правильно її не рахували. чи переповнювали ми бюджет? Звичайно. За рахунок девальвації і переповнювали, за рахунок того, що спостерігалися ознаки зростання економіки: відновилися трошки ринки металу, ринки руди, титану. Але це не змінює картину в цілому. Принципове рішення – бюджетна, податкова політика мають бути спрямовані на мобілізацію внутрішнього ресурсу в умовах відсутності зовнішнього і внутрішнього інвесторів. Але, на жаль, нічого не зроблено.

Прикладів можна навести багато. Навіть на моїй пам’яті Китай за 15-16 років змінив свою стратегію кілька разів. Країна керується комуністичною партією, але бізнес прекрасно розвивається, вони гнучкі щодо стратегії розвитку.

Перша стратегія китайців: всі пам’ятають, коли виробництва розміщувалися в Китаї, все було «made in China». Вони натягали на себе виробництво, вони були дешевим ресурсом, дешевою робочою силою, залучали всіх до себе.

Але почалася криза… В момент країна перебудувалася і почала розвивати внутрішнє виробництво. Немає зовнішніх інвесторів, ми стали дорогі, є більш конкурентні речі, плюс криза, давайте розвивати внутрішній ринок: мости, дороги, житло, автомобілебудування… Тільки вони перегрілися: всі бачили, як упав азіатський ринок…

У секунду приймається рішення – «Шовковий шлях».

Абсолютно продумане стратегічне, геополітичне, економічне рішення, яке буде 5-7 років розвивати Китай, забезпечуючи 6-8% ВВП щорічно.

Китай не реалізовує «Шовковий шлях» з Німеччиною або США, ні. Підписали понад 60 угод з країнами Африки, Середнього Сходу, Південної Америки. Україна досі туди не потрапила, ми всі ходимо по колу. Я вважаю, що країні важливо потрапити в цей проект. У нас немає «рецепту щастя», нічого нового ніхто нікому не пропонує, бізнес продовжує загинатися. Ніхто багатшим не став, крім кількох людей…

Що стосується АПК України – це особисто для мене велика печаль, мушу визнати тут свої помилки. Начебто вважаю себе розумною людиною, але, приймаючи бюджет-2017, нас, аграріїв, розвели і обвели навколо пальця. Це буде і мені, в тому числі, наука. Ми відмовилися від спецрежиму з ПДВ – це була помилка. Ми здалися. Боролися, боролися, і здалися.

Неймовірними зусиллями спільно з асоціаціями та комітетами розробили програму, де передбачили, що 5% ВВП йде на підтримку галузі протягом п’яти років. Це позитивний крок, але програма не працює. 5% під питанням.

2017 рік багато чому навчив, ми заплатили свою політичну ціну, кожен з нас.

Коли був розроблений механізм прямих дотацій, то ми вели переговори з урядом про 6 млрд грн, щоб захистити всіх учасників аграрного ринку – і птахівників, і виноградарів. На всі програми потрібно було 6 мільярдів гривень. Ми постаралися врахувати інтереси всіх, хто працює на внутрішньому ринку.

Уряд мав 4 млрд, але обіцяв знайти ще 2 при профіциті бюджету.

В кінцевому підсумку, коли ми прийняли закон, то два місяці 2017 – січень і лютий – виписували порядки.

Товаровиробник в результаті отримав бублик. Потім виписали порядок таким чином, що фермери, які спеціалізуються на змішаному виробництві – рослинництво плюс тваринництво – взагалі не потрапляють в список на підтримку. Замість 6 млрд дали 3 і чекають, що хтось буде щасливий. Як таке можливо? Заплатив гривню податків, назад забрав менше 50 копійок. Нагадує анекдот: скоро решту буде нічим давати. Не люблю критикувати, але змушений констатувати – в АПК склалася сумна ситуація.

Обговорюючи бюджет-2018, з нами, депутатами, з профільними асоціаціями, Кабмін і міністерства не провели жодної професійної робочої зустрічі. Те, що сталося в залі (прийняті з голосу поправки про скасування ПДВ при експорті олійних) – логічне завершення самого процесу підготовки до бюджету-2018.

Дискусій не було. Все за нас, за аграріїв, розписали. Якісь суми закладені на підтримку тваринництва, на підтримку фермерства, але до сих пір немає процедур.

Депутати аграрного комітету не знають, як бюджетна підтримка буде розподілятися…

Може, необхідно докорінно змінити принципи державної підтримки?

З огляду на те, як ми прожили останні два роки, то ми просто зобов’язані змінити підходи. Питання в іншому: а з ким на цю тему говорити?

Якщо ми хочемо змінити підходи, то вносимо проекти законів від аграрного комітету, але документ розглядає податковий комітет, в якому аграрія-товаровиробника ніхто не хоче чути.

На даний час результат буде залежати від ефективності дій всіх разом – і товаровиробників, від їх об’єднання і готовності діяти спільно. Законодавчу частину ми забезпечимо. Винести документ на обговорення на комітеті, пройти через інші комітети, винести на обговорення в зал. Ми це зробимо. Але… Кнопки натискає більшість, яка часто приймає рішення, виходячи з політичних мотивів.

Спостерігаємо активізацію рейдерства в аграрному сегменті. Практика показує, що аграрії здатні об’єднуватися, хоча це ситуативно. Кожен визначає для себе вигоди. Наскільки об’єднання, в якому Ви один з ініціаторів, може стати на чолі розрізнених колон аграріїв?

Питання турбує багатьох з нас багато років. З огляду на національні, історичні особливості, на жаль, нас складно об’єднати. Напевно, тому в АПК дуже багато громадських організацій і профільних асоціацій. Це погано. Немає єдиного голосу, консолідованої сили. Цим багато маніпулюють. Асоціації розтягуються по партійно-клубним принципом, ними грають, спекулюють. Це велика проблема для бізнесу.

«Бізнес-Варта», що це таке, яке завтра у цієї організації?

Ще півроку тому нічого не було. Але тепер, як то кажуть, є і печатка, і штамп. Зізнаюся, ми не планували організацію. Так склалося, що ми допомагали в розвитку, об’єднання організації «Аграрна самооборона України». Спочатку Кіровоград, Полтава, Дніпропетровськ. Ми вийшли на захист аграріїв. Так вийшло, що 300-350 власників і працівників декількох підприємств приїхали страйкувати під Мін’юст і Генпрокуратуру. Потім звернулися до нас. Почали з емоцій: розповідали, що у них забрали підприємства, переписали власність.

Сиділи, аналізували. В результаті побачили, що це не випадкові події. Що це ланцюг організованих дій. Це угруповання з хорошим рівнем прикриття, задіяні судді, нотаріуси, прокурори, міліція, бандити. Повний букет.

Ось так і вирішили створити організацію.

Щоб не повторювати помилки з аграрними асоціаціями, зробили об’єднання з широкою платформою. Не під партію, не під якусь конкретну людину, не під групу людей.

Щоб перемагати – потрібно бути разом. Є група депутатів з різних фракцій, але з хорошою репутацією, готових допомагати і працювати.

Ми відкриті, готові співпрацювати і шукаємо партнерів. Тепер завдання – нарощувати м’язи.

Так, з одного боку, ми особливих результатів не досягли. Але я вважаю, що результати є, і про них можна говорити. Це поки окремі випадки, але підприємство не розграбовано, власники готові боротися.

Упевнений, що завдяки тому, що проблема рейдерства перейшла в публічну площину, вдалося запобігти десяткам нових випадків.

Так, приголомшливих результатів поки немає, але я стверджую, що є перші підсумки, і що у нас все вийде.

Навіщо ось це все особисто Вам?

Якщо дивитися з точки зору грошей, то навіть мінус, а не плюс. Для учасників «Бізнес-Варта» – питання не політики, а цивілізованого суспільства. Наші люди хочуть бути лідерами публічного думки. Вони налаштовані працювати.

До нас за допомогою приходять люди, у яких іноді на адвоката немає грошей. Не хочу страшні історії розповідати, але були погрози, підпали, проте я завжди йшов до кінця. Як в бізнесі, так і зараз. Навіщо? Просто у нас в Cargill так було прийнято – боротися за правду. У політиці, суспільстві те ж саме. Повернемося до випадку зміни Податкового кодексу. Де логіка? Де справедливість? Я за справедливість.

Все більше думаю: повернутися в бізнес або залишитися в політиці? Для мене – величезне питання. Мені комфортніше в бізнесі. Політика для мене чужа. Вона збиткова для психології, традицій, культури людини. Необхідно докладати неймовірних зусиль, щоб залишитися самим собою. Як мушкетер Портос говорив: «Я б’юся тому, що б’юся».

Що має статися, щоб Ви прийняли рішення: бізнес чи політика? Ви якось говорили, що Вам пропонували очолити аграрне відомство. Ви готові?

Останнім часом не пропонували. Але раніше два рази надходили відповідні пропозиції.

Я відмовився. Чому? Йти працювати в Кабінет міністрів, який створений на тлі політичних впливів і пристрастей? Якщо там опинишся один – це загрожує… Наскільки ти зможеш бути ефективним в роботі, якщо тебе захочуть блокувати. Машина Кабміну – мега неефективна. У нас половина уряду – виконуючі обов’язків, багатьох заступників немає. Про проходження документів, рішень серйозних просто промовчу. Це вже з області фантастики.

У ситуації мегаризиків і економічних викликів ми маємо одну з найбільш неефективних державних машин.

Для мене важливо: якщо йти працювати в уряд, то з ким йти, які будуть повноваження, і що ще важливо – тили. Оптимально, коли йдеш не один, а з 2-3 соратниками, щоб один одному плече підставити.

Йти одному можна, але непрості для вирішення завдання ускладняться в рази. Це мене і стримує. Відверто кажучи, мені, в силу свого досвіду, комфортніше бути в уряді, ніж в чистій рафінованої політиці.

Що значить 2-3 соратника? В інших відомствах? Люди повинні бути незалежні, одного заряду, однієї крові, мати одне стратегічне мислення. І вони повинні бути не партійні. Тоді можна спробувати.

Моя думка така. Якщо формується Кабмін і призначається міністр, то йому необхідно надати максимум повноважень. До того моменту, поки міністр не почав продавати держвласність (тільки в цьому випадку він повинен радитися з урядом і парламентом), у нього має бути максимум повноважень. Призначати заступників, звільняти людей, займатися штатним розкладом, перерозподіляти гроші, вирішувати, які машини купувати, і за все це нести відповідальність.

Зараз ситуація така, що є міністр або в.о., заступника призначити не може, все через узгодження з Кабміном, тому що хтось хоче мати своє плече-важіль. Тобто, записані на папері повноваження з управління відомством повинні відповідати тому, що відбувається на практиці. До того ж, я вважаю, що потрібно мати реальний вплив на розподіл бюджетних програм.

Багато розмов про те, що необхідно ліквідувати Мінагрополітики і створити директорати при Мінекономіки. Як Вам ця ідея?

Те, що машина держапарату роздута – зрозуміло.

З іншого боку – міністерство агрополітики і далі є великим агрохолдингом.

Академія аграрних наук не безпосередньо підпорядковується Мінагрополітики, але там невирішені питання і все замикається на питанні землі. Всі б’ються за землю…

Але є ще один величезний блок, на який мало хто звертає увагу – селекційна робота, інститути.

Якщо взяти вартість ноу-хау, авторських прав і тих продуктів, які розробили вчені, усвідомити, як їх розвивати далі, то можна створити підприємство з сильною фінансовою, але справедливою основою. В академії – мегаперспективи. Але хто і як буде цим займатися?

У підпорядкуванні Мінагро знаходиться і легендарнаДПЗКУ. До речі, при уряді створена група, в яку я входжу, із взаємин Україна – Китай. Ми намагаємося не тільки нові проекти обговорювати для розвитку країни, а й «розрулити» конфлікти, які виникають.

До речі, треба продати ДПЗКУ, Укрспирт і так далі…

Продати, однозначно. У нас ДПЗКУ отримала 1,5 млрд доларів, перша лінія. Одні дірки і збитки.

Китайський контракт підписувався зовсім з іншою ідеєю, під інші цілі і завдання. Але сьогодні він абсолютно відірваний від реалій роботи світового ринку.

Китай підтвердив готовність переглядати угоду, зробити її більш реалістичною, усунути помилки і колізії. Зараз група працює. Ефективно? Ні, не ефективно. Тому моя відповідь – продати.

Що для Вас аграрна політика? Чи є вона в Україні?

Політика повинна бути, але базуватися вона повинна на глобальних речах. Це не постійні думи про те, що робити з 200-300 збанкрутілими підприємствами. Їх треба виставити і продати, їх немає, вони мертві.

Аграрна політика повинна стосуватися ринку землі – це геополітичне рішення.

Друге – як ми структуруємо податкову політику в агросекторі, як оптимально підтримати виробника.

Третє – чому у нас відсутні заводи по високотехнологічному машинобудуванню. При всій повазі до ХТЗ, Херсонського комбайнового заводу. В країні немає жодного СП або інвестора, у нас не збираються десятки тисяч комбайнів і тракторів.

Ми говорили про зрошення. А хто зробить обладнання? Труби розібрали на мільйоні гектарів за 6 років, а тепер, виявляється, необхідно 1,5 млрд доларів вкласти, щоб відновити.

Ось ці питання держава повинна вирішувати. Приватники ніколи не зроблять. Особливо при такому ставленні влади до фермерів. Ось це, як на мене, рівень роботи міністерства, плану роботи для першої особи. А як розподілити мільярд для фермерів, ці процедури повинні бути автоматизовані, раз прописали і все.

Зафіксували програму з підтримки тваринництва, на 5 років розписали, зафіксували суму, прив’язали до інфляції. Працюємо.

Один Ваш колега-депутат любить говорити, що АПК України може півмільярда людей годувати. Чи треба вважати це самоціллю для сектора або гаслом?

Цифру важко порахувати. Але не це головне. Мені важливіше, як агросектор буде розвиватися.

Ми дуже динамічно йшли, у нас були перспективи. Фермери вчилися, оптимізували витрати, купували техніку, займалися технологіями. Для цього були передумови – той же спецрежим з ПДВ і повернення ПДВ при експорті. Не оцінюємо «погано – добре», але сумарно 5-6 млрд доларів сектор отримував щороку. Плюс банківські кредити, хоч і дорогі, але були.

І товарний ринок був сприятливий: кукурудза була по 350 доларів. Сьогодні все дорого, а кукурудза – 170 доларів за тонну. Життя легше не стає, але сектор розвивається.

Ми пишаємося урожаєм в 60 млн тонн, кричимо, що буде 120. Я вам так скажу: від 60 прийти до 80 можна, адже у мене великий досвід, адже я сам раніше займався, а мій батько займається сільгоспвиробництвом і зараз.

Цю економіку знаю добре. З 40 млн стрибнути до 60 можна досить швидко. З 60 на 80, в принципі, теж досить швидко. Але з 80 на 100 – це вже цілий цикл зміни технологій, техніки і всього іншого. Це повинно бути точне землеробство.

Точне землеробство – це питання навіть не дорогої сівалки і комбайна з GPS. Це ІТ-програма, яка повинна бути прорахована і виконана від А до Я в повному циклі. Тільки тоді ми будемо збирати 16 тонн кукурудзи з гектара.

Не люблю це шапкозакидництво. Я вважаю, що 60 млн тонн нам потрібно ще вміти утримати. До врожаю в 80 млн тонн йтимемо стрибками. Боженько дасть хорошу погоду, то легко можемо зайвих 8-10 млн зібрати.

Системно йти від 60 до 80 млн тонн будемо, при хорошому збігу обставин, років 5-7. Про урожай в 100 мільйонів тонн не будемо загадувати. Навіщо про це говорити, життя покаже.

Для Вашого батька, як для агровиробника, що головне: зробити чи отримати на 1 га ту маржу, яку планував?

Мій батько погано рахує маржу. Йому головне – обробляти землю. І люди. Часто дискутуємо на цю тему. Він старого гарту, але я вам скажу – це не погано. Це часто – запорука стабільності в непростих відносинах на селі. Він допомагає, чує людей.

Садки, школи, медицина, лікування. Все на плечах підприємства.

Батько погано рахує маржу, для нього основа основ – виробництво, люди.

Чи є питання, яке Ви хочете почути, але Вам його не ставлять?

Мені було б цікаво більше поговорити про мої роки в політиці. Про процеси в Раді, як я бачу їх в комітеті, як все відбувається в залі, які розчарування, іноді страшно сказати. Найбільше розчарування – люди. З одного боку, люди дають силу, але вони – найбільше розчарування.

Ми домовилися, що зустрінемося з Іваном Мірошніченко за підсумками його каденції в парламенті. І тільки тоді остаточно зрозуміємо: один в полі воїн?

Оригінал

Іван Мірошніченко

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7906 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3406) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3406) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини