Ідеологія «Самопомочі» черпає свої джерела у такому надзвичайному історичному феномені, як рух української кооперації, що охопив землі Західної України на початку ХХ століття.
Ще від кінця ХІХ століття різні європейські народи змагалися за свої національні права, звільнялись від оков колоніального панування. Не були винятком й українці – вони і на землях Великої України (що перебувала під владою Російської імперії), і не теренах Галичини, Буковини та Карпатської Русі (Австро-Угорщина) об’єднувалися, ширили ідею національного визволення та соборності українських земель, шукали найбільш ефективних форм виживання та розвитку.

На початку століття ряд політичних діячів українського руху Галичини, зокрема др. Євген Олесницький (юрист, голова стрийської «Просвіти» та член парламенту Австро- Угорщини з 1907 року), задумали популяризувати кооперативний рух серед українських селян.
Др. Олесницький був переконаний: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби – можливість утримувати родину, давати освіту дітям, гідно жити зі своєї важкої праці. «З бідними політики робити не можна», – стверджував Євген Олесницький і організовував семінари, де гуртував однодумців.
Його заклик підтримали активісти місцевої «Просвіти», і вже 1904 року у селі Завадів на Стрийщині місцевий священик та композитор о. Остап Нижанківський створив перший молочний кооператив.

Після подолання певної недовіри та опору консервативних селян з’явилися перші успіхи: люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою. Ідея швидко поширилася краєм – кооперативи росли як гриби після дощу і вимагали нових форм співпраці. Було створено Союз руських молочарських спілок, який під керівництвом о. Остапа Нижанківського до 1914 року об’єднав понад сто спілок.
Тоді ж почали видавати і свій друкований орган – газету, яка отримала назву «Самопоміч».

І Світова війна а згодом і Українсько-польська війна 1918-1920 років за землі Галичини перервала розвиток справи. Більшість активістів кооперації стали діячами Західно- Української народної республіки. Сам о. Орест Нижанківський очолив Стрийський повітовий комісаріат і загинув у боях за місто 13 травня 1919 року.
Після війни ідея кооперативного руху розвинулася з новим запалом. Колишні офіцери Української галицької армії, що перебували певний час в еміграції, вивчили досвід кооперації у Чехословаччині та Данії, повернулися на батьківщину та перенесли сюди найкращі європейські практики організації кооперативної справи.
До кінця 1930-х років членами нової корпорації – Українського молочарського союзу «Маслосоюз» – були вже до 500 тисяч селянських господарств Галичини, а сам союз став важливим гравцем на ринку сільськогосподарської продукції не лише Галичини, але й Європи.

Окрім сільського господарства, за принципами кооперації та користуючись гаслом «Свій до свого по своє» українці Галичини організували банківську справу (банк «Дністер»), величезну торгівельну мережу (крамниці «Маслосоюзу» та «Народної торговлі»), наглядові структури (Ревізійний союз українських кооперативів), страхові компанії тощо.
При цьому українська кооперація була далеко не лише економічним феноменом, але й поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. Саме потреба в організації власного, незалежного від держави національного життя підштовхнула українців до принципу самоорганізації.
Діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах.
«Пласт», «Сокіл», «Відродження», Спортивне товариство «Україна» популяризували здоровий спосіб життя та спорт.

Наукове товариство імені Тараса Шевченка стало своєрідною недержавною академією наук.
Значну роль в історії українського відродження і, зокрема, руху кооперації зіграв глава Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей Шептицький. Він став для українців не лише великим моральним та духовним авторитетом, але й прикладом служіння суспільним потребам народу. Церква з ініціативи Митрополита активно будувала та опікувалась школами, лікарнями, сиротинцями. Сам Митрополит Андрей Шептицький, будучи вихідцем із заможного аристократичного роду, активно фінансував більшість важливих соціальних проектів того часу. Церковні діячі були серед найбільш активних учасників руху української кооперації.
ІІ Світова війна і особливо післявоєнні радянські репресії зруйнували цей феномен. Всі організації були ліквідовані. Активісти руху або опинилися в еміграції, або пішли в підпілля та взяли участь у партизанській війні, або ж стали жертвами арештів та розстрілів НКВС.