Ідеологія «Самопомочі» черпає свої джерела у такому надзвичайному історичному феномені, як рух української кооперації, що охопив землі Західної України на початку ХХ століття.

Ще від кінця ХІХ століття різні європейські народи змагалися за свої національні права, звільнялись від оков колоніального панування. Не були винятком й українці – вони і на землях Великої України (що перебувала під владою Російської імперії), і не теренах Галичини, Буковини та Карпатської Русі (Австро-Угорщина) об’єднувалися, ширили ідею національного визволення та соборності українських земель, шукали найбільш ефективних форм виживання та розвитку.

На початку століття ряд політичних діячів українського руху Галичини, зокрема др. Євген Олесницький (юрист, голова стрийської «Просвіти» та член парламенту Австро- Угорщини з 1907 року), задумали популяризувати кооперативний рух серед українських селян.

Др. Олесницький був переконаний: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби – можливість утримувати родину, давати освіту дітям, гідно жити зі своєї важкої праці. «З бідними політики робити не можна», – стверджував Євген Олесницький і організовував семінари, де гуртував однодумців.

Його заклик підтримали активісти місцевої «Просвіти», і вже 1904 року у селі Завадів на Стрийщині місцевий священик та композитор о. Остап Нижанківський створив перший молочний кооператив.

Після подолання певної недовіри та опору консервативних селян з’явилися перші успіхи: люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою. Ідея швидко поширилася краєм – кооперативи росли як гриби після дощу і вимагали нових форм співпраці. Було створено Союз руських молочарських спілок, який під керівництвом о. Остапа Нижанківського до 1914 року об’єднав понад сто спілок.

Тоді ж почали видавати і свій друкований орган – газету, яка отримала назву «Самопоміч».

І Світова війна а згодом і Українсько-польська війна 1918-1920 років за землі Галичини перервала розвиток справи. Більшість активістів кооперації стали діячами Західно- Української народної республіки. Сам о. Орест Нижанківський очолив Стрийський повітовий комісаріат і загинув у боях за місто 13 травня 1919 року.

Після війни ідея кооперативного руху розвинулася з новим запалом. Колишні офіцери Української галицької армії, що перебували певний час в еміграції, вивчили досвід кооперації у Чехословаччині та Данії, повернулися на батьківщину та перенесли сюди найкращі європейські практики організації кооперативної справи.

До кінця 1930-х років членами нової корпорації – Українського молочарського союзу «Маслосоюз» – були вже до 500 тисяч селянських господарств Галичини, а сам союз став важливим гравцем на ринку сільськогосподарської продукції не лише Галичини, але й Європи.

Окрім сільського господарства, за принципами кооперації та користуючись гаслом «Свій до свого по своє» українці Галичини організували банківську справу (банк «Дністер»), величезну торгівельну мережу (крамниці «Маслосоюзу» та «Народної торговлі»), наглядові структури (Ревізійний союз українських кооперативів), страхові компанії тощо.

При цьому українська кооперація була далеко не лише економічним феноменом, але й поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. Саме потреба в організації власного, незалежного від держави національного життя підштовхнула українців до принципу самоорганізації.

Діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах.

«Пласт», «Сокіл», «Відродження», Спортивне товариство «Україна» популяризували здоровий спосіб життя та спорт.

Наукове товариство імені Тараса Шевченка стало своєрідною недержавною академією наук.

Значну роль в історії українського відродження і, зокрема, руху кооперації зіграв глава Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей Шептицький. Він став для українців не лише великим моральним та духовним авторитетом, але й прикладом служіння суспільним потребам народу. Церква з ініціативи Митрополита активно будувала та опікувалась школами, лікарнями, сиротинцями. Сам Митрополит Андрей Шептицький, будучи вихідцем із заможного аристократичного роду, активно фінансував більшість важливих соціальних проектів того часу. Церковні діячі були серед найбільш активних учасників руху української кооперації.

ІІ Світова війна і особливо післявоєнні радянські репресії зруйнували цей феномен. Всі організації були ліквідовані. Активісти руху або опинилися в еміграції, або пішли в підпілля та взяли участь у партизанській війні, або ж стали жертвами арештів та розстрілів НКВС.

2004 року у Львові з ініціативи директора ГО «Інститут розвитку міста» Андрія Садового зібралася група однодумців, яка вирішила відновити традиції самоорганізації. Громадська організація «Самопоміч» розпочала діяльність 4 листопада 2004 року. На початку базовими напрямами діяльності організації стали:

– юридична грамотність громадян;
– створення осередків самоорганізації (об’єднання громадян за професійним, територіальним чи проектним принципом);
– популяризація здорового способу життя;
– організація волонтерського руху.

2006 року лідера «Самопомочі» Андрія Садового обрали на посаду міського голови Львова. Принципи діяльності «Самопомочі» – самоорганізація, самодисципліна, самоврядність – почали застосовувати у місцевій владі. Розробка та впровадження командою «Самопомочі» «Стратегії розвитку Львова» дозволила почати вирішувати елементарні проблеми міста та надати поштовх розвитку Львова. Незабаром місто почало посідати чільні місця у рейтингах конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та популярності серед інших міст країни.

2010 року Андрія Садового переобрали на посаду міського голови Львова. При цьому дедалі очевиднішим ставало, що мрію команди «Самопомочі» – збудувати місто, в якому хочеться жити – неможливо здійснити, не вирішивши цілого ряду загальнодержавних питань.

Тим часом місцеве самоврядування в Україні відверто знищувала й принижувала центральна влада. Відбувалось це і за часів «помаранчевої влади», і за режиму Януковича. Дедалі більше повноважень забирали у місцевих громад, будуючи корупційні вертикалі з центром у столиці. Кожна партія обіцяла на виборах «владу на місця» і, прийшовши до влади, робила все навпаки. Команду «Самопомочі» не влаштовувало й те, як держава веде гуманітарну, оборонну, міжнародну політику. Не влаштовувало тотальне домінування популізму на політичній сцені, відсутність ідеологічного представництва інтересів суспільства, а також безвідповідальність політиків.

14 жовтня 2012 року Андрій Садовий оголосив про ініціативу створення нової політичної партії – Об’єднання «Самопоміч». Ідеологією партії було визначено християнсько-консервативні цінності: «Будь собою! Співпрацюй з іншими! Допомагай тим, хто потребує! В єдності – сила!»

2013 року в Будинку вчителя У Києві (кол. Центральна рада) відбувся установчий з’їзд політичної партії Об’єднання «Самопоміч». Партія розпочала формувати осередки в країні, шукати однодумців, ознайомлювати зацікавлених зі своїми ідеями та принципами діяльності.

Першим політичним випробуванням для «Самопомочі» стало повстання проти режиму Януковича. Партія свідомо не використовувала Майдан для популяризації власного бренду, хоча всі активісти «Самопомочі» стали його активними учасниками. Найбільший осередок партії – львівський – був одним із центрів організації руху спротиву. Чітка й однозначна позиція міського голови Львова Андрія Садового, який з перших днів підтримав Євромайдан, сміливість та самовідданість громадських активістів, патріотизм громади міста дозволили перетворити Львів на один із бастіонів Революції Гідності.

Першим виборчим досвідом «Самопомочі» стали дострокові вибори до Київської міської ради, які відбулися 25 травня 2014 року. Унікальність цього досвіду полягала в тому, що керівництво партії вирішило звернутися до громади з пропозицією спільно й відкрито сформувати список кандидатів до Київради від «Самопомочі». Протягом кількох тижнів усі кияни мали нагоду пропонувати кандидатури, які, на їхню думку, були найбільш гідними відстоювати їхні інтереси.

Згодом лідер «Самопомочі» Андрій Садовий провів переговори з найцікавішими кандидатами, яких найчастіше пропонували кияни, на предмет спільності ідеологічних цінностей та бажання працювати в інтересах громади. Партія також застосувала унікальний для України спосіб формування остаточного списку – за принципом «відкритого списку».

Перелік кандидатів виставили на голосування, і прихильники «Самопомочі» могли самі повпливати на місце того чи іншого кандидата в списку.

Обрана таким чином команда кандидатів від Об’єднання «Самопоміч» до Київради підготувала програму «Київ – успішне місто» і здобула третє місце на виборах з результатом 7,4% голосів киян. П’ятеро представників «Самопомочі» були обрані депутатами Київради.

Попри невелике представництво депутати від «Самопомочі» є одними з найактивніших у столичній раді. За їх діяльністю можна стежити kyiv.samopomich.ua.

Дострокові парламентські вибори 2014 року стали новим випробуванням для партії.

Пост-майданна Україна очікувала швидких позитивних змін: очищення влади від зрадників і злодіїв, опору російському агресору, створення умов для економічного зростання, знищення корупції та відновлення прав місцевих громад.

При формуванні списку кандидатів «Самопоміч» знову залучила громадськість – зібрала пропозиції та провела громадське обговорення переліку кандидатів. Партія задекларувала відкритість до співпраці з різними середовищами. Так у списках «Самопомочі» з’явилися представники військово-політичного блоку добровольчих батальйонів, експерти Реанімаційного пакету реформ, Громадського люстраційного комітету та інші. Сам лідер партії Андрій Садовий зайняв 50-те місце у списку.

Парламентська кампанія 2014 року пройшла під гаслом «Візьми і зроби!». Головною ідеєю кампанії стала самоорганізація громад та децентралізація, відповідальність кожного українця за свою долю та долю країни, максимальне оновлення політичних еліт. Відтак «Самопоміч» стала найбільшим відкриттям виборів і здобула 11,8% голосів виборців, тобто підтримку 1 млн 750 тисяч українців.

Місцеві вибори стали важливим етапом для розвитку “Самопомочі”, як всеукраїнської політичної сили. Виборці як на Заході, так і на Сході і Півдні України підтримали “Об’єднання Самопоміч», обравши більш ніж 900 депутатів представляти їхні інтереси у радах різних рівнів.

Представники “Об’єднання Самопоміч” сьогодні є мерами обласних центрів Львова та Миколаєва, а також Білої Церкви, Борислава, Трускавця, Скадовська, Бара, Яворова, Перемишлян.