Швейцарське місто Давос відомо не лише Всесвітнім економічним форумом. Якщо вірити Вікіпедії, воно є також і чудовим гірськолижном курортом, місцем проведення першого і єдиного чемпіонату світу з хокею з м’ячем, а ще Роберт Льюїс Стівенсон написав там свій роман “Острів скарбів”.

Петро Порошенко розуміється як на островах так і на скарбах не лише завдяки романам; зрештою, він сам би міг написати як мінімум пригодницьку повість про свої останні канікули. І навіть якщо він приховує свої подорожі від громадськості, аби потім вразити всіх шокуючими мемуарами, майже чотири роки тому він обіцяв – а ми очікували – що він вразить нас чимось іншим.

Але не вражає – ані переможною сагою про рух з н-ного світу в перший, ані антиутопією з обґрунтуванням, чому ніхто ніколи не може нічого змінити.

Замість відповідей – відверте уникнення відкритого діалогу та намагання пустити порохи в очі міжнародним партнерам і донорам України.

Я їду в Давос для того, аби поставити президенту запитання, на яке ані я, ані мої колеги-депутати, ані журналісти не зможуть отримати відповіді в Україні. Бо президент не любить давати інтерв’ю непідконтрольним ЗМІ і відповідає на запитання вибірково.

Я їду в Давос, бо знаю, що президенту буде набагато важче виляти, викручуватися чи відверто уникати відповідей на прямі запитання, як він робить на домашніх прес-конференціях. Президенту не так просто буде робити це перед обличчям представників західних донорів та потенційних зарубіжних інвесторів, про залучення яких він так любить говорити.

Я їду в Давос для того, аби вкотре нагадати нашим західним колегам, що український істеблішмент – це не лише Порошенко і Кличко, Пінчук і Коломойський. Щоб ще раз продемонструвати, що Україна і нинішня українська влада – не тотожні поняття. Щоб в Європі і США не побоювалися, що нинішню владу ніхто не зможе замінити. Бо це не так.

Я їду в Давос, бо хочу, щоб як на Заході так і в Україні бачили і відчували – наш «альтернативний» істеблішмент вміє не лише критикувати, і знає не тільки «як не треба», але і «як треба». Що ми маємо, що запропонувати – і пропонуємо. Що ми давно перемогли власну недосвідченість і наївність, і тепер боремося із тими, хто не просто не хоче змінювати країну, хоча і має для цього всі можливості, а ще й відверто блокує зміни.