Березюк: «Страх перед людьми – це феномен української політики, в який я буду завжди вірити»

У середині липня завершується чергова сесія Верховної Ради, і наступного разу народні депутати зберуться в парламентській залі у вересні. Йдучи на канікули, влада, певно, згадуватиме численні, на їх думку, перемоги та успішні закони. Однак, зауважує керівник фракції «Об’єднання «Самопоміч» у Верховній Раді Олег Березюк, хорошими в більшості владних ініціатив є лише декларації. Щодо практичної частини, то, відчуваючи наближення планових виборів, багато хто пішов ва-банк у шахрайстві та обкраданні українців. 

Детальніше про те, як всупереч владі українці створюють неймовірно креативні підприємства у рідних місцинах та те, якими технологіями громадянам вже «промивають мізки» перед виборами, в інтерв’ю розповів Олег Березюк. 

Олеже Романовичу, сесії парламенту Ви називаєте семестрами. Яку оцінку, на Вашу думку, отримав парламент за результатами чергового семестру, наприклад, за професійність?

Загальна оцінка, виходячи з філософського принципу, що вижили, це – зарах. Щодо професійності, то питання двох професійностей. Без сумніву, олігархічна та васальська частина була дуже професійною в шахрайстві. Вони продовжують вдосконалювати свої вміння. 

Наприклад, шахрайство щодо закону про національну безпеку. Важливі для світоглядного сприйняття Україною норми в законі щодо скерування зусиль до стандартів НАТО, прозорості оборонного бюджету є тільки декларативними. А в недекларативній частині – знову спроба руйнації управлінської системи армії, підпорядкування її деспотичному правлінню радянського зразка без відповідальності. Цей закон, власне, показав, що й надалі є бажання владної верхівки керувати тиранічним одноосібним способом, але не нести за це відповідальності. 

Але люди це бачать. Це дуже шкодить владі, яка втрачає довіру партнерів, які просто не хочуть зв’язуватися з людьми, які є дрібними шахраями, але при цьому викрадають з державного бюджету мільярди гривень. Тому в них також низька оцінка, з точки зору шахрайства. Це на користь суспільства. 

Крім того, 60 людей, які, я вважаю, зберегли себе у Верховній Раді як справжні парламентарі та голосують, думаючи власною головою, вистояли, доносили і доносять суспільству ті месседжі, які потрібно. Це означає, що цей крихкий баланс, який вперше за останні п’ятнадцять років з’явився між олігархічною більшістю та демократичною, але впертою меншістю, яка знаходиться у різних фракціях, зберігається. Його треба берегти. 

Цей семестр наблизив Верховну Раду до людей чи віддалив?

Верховна Рада і далі боїться людей, і це добре, але вона все-таки віддалялася від людей в цьому скликанні. Незважаючи на те, що цей шахрай боїться, що його зловлять, візьмуть на гарячому, все-одно йде та краде. Тому декілька десятків законопроектів були просто спробами обкрадання бюджету. Ще два семестри і кінець, тому треба це все красти. Вони пішли ва-банк, бо це останній шанс.

Апелюючи до цього, багато хто говорить: «Раніше такого не було». Такі заяви, на Вашу думку, не знецінюють Євромайдан?

Можливо, і так. Я не вірю, що раніше такого не було, але я не знаю, бо не був тут. Але якщо би раніше такого не було, то чого б це хороше привело до такого поганого? Я запитую політиків, які це говорять: «Чого ж так зле стало за двадцять п’ять років такого якісного управлінського процесу в парламенті?» 

Більшість людей, які сидять у Верховній Раді, або більшість тих, хто керує тими людьми, протягом останніх п’ятнадцяти-двадцяти років беззмінно управляли державою. Просто раніше вони прикривалися добре, це було професійне прикриття злочинної діяльності. Сьогодні цього вже немає. З одного боку, вони прикриваються, а з іншого боку – роблять, що хочуть, злоякісно використовуючи медіа. 

Проїхавши минулими тижнями країною більш як 2 тисячі кілометрів, я побачив один страшний феномен – країна оповита дезінформацією, яка лине практично зі всіх інформаційних каналів. Частка дезінформації, я думаю, 75-80%. У цьому напливі інформації людина автоматично сприймає та опрацьовує дезінформацію. Я зустрічаюся з людьми і бачу, що вони оперують абсолютно неправдивою інформацією, не знаючи про це. 

Так і народжується так звана постправда – новітній феномен XXI століття, коли люди ухвалюють рішення згідно з інформацією, яка є дезінформацією. Це потужний продукт олігархічного режиму, який так затьмарює людям голову і приводить їх до неправильних рішень. 

Створюється паралельна реальність? 

Так.

Враховуючи перспективу планових виборів, на Вашу думку, наскільки зараз це посилюватиметься?

Без сумніву, вибори для влади завжди є стимулом, який заставляє багато що зробити. Синдром бурхливої діяльності, буря в склянці. І це добре. Було би гірше, якби не було виборів, і єдина та непорушна сила керувала процесом. Без сумніву, під час виборів цей шум значно збільшуватиметься. Буде дуже складно. 

Уже в країні починають з’являтися величезні плакати з тими чи іншими політиками. 

Вони накачують свою порожнечу цими білбордами тільки для того, щоб люди бачили прізвища, і десь в якихось квадратиках ставили: «Так, я це бачив». Майже 60% людей на виборах не мають поняття, що робити, і більшість з них подумають: «Я десь це бачив».

Тобто, багато хто голосує просто за знайоме прізвище?

Так. І вони на це розраховують, тому не хочуть ухвалити закон про вибори до Верховної Ради на пропорційній основі та закон про заборону такої політичної реклами, як вона зараз є. Тоді вони не зможуть накачувати повітрям свої порожні політичні структури. 

Ще одна тенденція, яку поряд з дезінформацією Ви відмічаєте на місцях, це бідність. Де, за умови, коли зубожіння продукує влада, починається дорога українця від бідності до створення доданої вартості?

У волі. Воля робить людину сильною, незалежно від її матеріального стану. Воля є критичним елементом розвитку суспільства. В українській мові слово воля має два значення – свобода і сила. Тільки сильна людина може бути вільною. Тільки вільна людина може бути по-справжньому сильною. 

Подивіться, що робиться. Так, олігархи обкрадають суспільство. Так, замість того, щоб створювати додану вартість та заробляти на податках, які йдуть від прибутку, вони й далі залізають в кишені людей та забирають пенсії і зарплати, нібито підвищуючи. Але що люди зробили? Взяли і виїхали на роботу в Польщу та Прибалтику. Люди покарали олігархат, і він починає крутитися, як вуж на пательні. Яким способом? Приїжджаю в одне з міст Дніпропетровської області, а там білборди: «Работайте дома. Мы платим зарплаты вовремя». 

Звучить смішно, коли на олігархічному заводі, який приносить йому шалену додану вартість, платять зарплати п’ять-шість-сім тисяч гривень. Люди масово виїжджають, бо вони вільні і не хочуть, щоб над ними знущалися. І цей бідний олігарх, який починає втрачати основний ресурс – людей, починає вішати білборди. Це безпомічність. 

Воля тягне людей до якості життя. Так, це шкода, але я вірю у вільну людину. Якщо будуть створені умови в Україні, де ця воля та людина цінуватимуться, як написано в третій статті Конституції, більшість людей так чи інакше повернуться. Хтось повернеться фізично, а хтось грошима, вкладаючи в економіку. 

Ви багато їздите регіонами. Яким малим бізнесом займаються люди? Що вразило найбільше?

Коли я їду регіонами, вільно дихаю, тому що люди живуть неймовірно креативним життям в тих умовах. Я був вражений козячою фермою на Тернопільщині. Молода сім’я з двома малесенькими дітьми, яка декілька років була на заробітках на фермах, де виробляли сир, в Італії та Франції, втомилася працювати на когось, приїхала в Україну та створила тут козячу ферму. Вони роблять такий сир! 

Інше село у високогірних районах – молода сім’я, яка також мала досвід заробітків, повернулася та створила додану вартість. Вони вклали в маленький готельчик на дванадцять кімнат, і це село отримало додану вартість, бо туди приїжджають туристи та залишають більше грошей. У когось куплять малину, у когось – молоко, сир. Це неможливо було зробити п’ять років тому. 

Природа бере своє, і всупереч владі, а не завдяки їй, люди створюють додану вартість. І таких випадків сотні та тисячі. Але ці люди вічно мають якісь проблеми то з землею, то з реєстрацією, то ще з чимось. 

Наступ на місцеве самоврядування останнім часом посилився чи спав?

Я дуже тішуся, що він посилився, тому що це є свідченням, що росте нова сила нової влади. Коли агресія щодо місцевого самоврядування наростає, це означає, що місцеве самоврядування починає рости. Це природний процес, який також є наслідком волі. 

Магдебурзьке право через сто років потихеньку повернулося на територію, де було. З’являються самодостатні управлінські системи місцевого самоврядування, тому що їм віддали ресурс, і вони можуть поділитися тим ресурсом з людьми, які живуть поруч. У колоніальному суспільстві весь ресурс піднімали догори, і він щезав. Куди щезав? До кишень олігархів. Тому місцеве самоврядування за останні два роки дуже суттєво стало сильнішим, і це результат другого повстання. До речі, чи не єдиний результат таких системних управлінських реформ. 

Наступ відбувається не тільки політичними шляхами, а й економічними. Зокрема, пограбування місцевого самоврядування. Ті гроші, які пішли на місця, безпринципно забираються через перекладання функцій держави на місця, через фізичне невиконання цих функцій. 

Наприклад, держава хронічно не виконує своїх функцій щодо фінансування освіти. Тобто, освітня субвенція перераховується донизу протягом років не в повному обсязі. Як це компенсується? Приходять вчителі в міську раду, кажуть, що у нас немає зарплати три місяці, і чекати цієї зарплати ми не можемо. Що робить міська влада? Виділяє, образно кажучи, дев’яносто мільйонів, а це величезні гроші для міста, та платить вчителям. Чи повертає це держава? Звичайно, ні. Так у всьому. Поряд з тим, потихеньку почали забиратися догори й податки, які передалися на місця.

Ще один спосіб тиснути на міста та села – це репресії опозиційних до влади політичних сил. Під удар потрапила і «Самопоміч». По-перше, який відсоток зі ста представників на місцях відчули на собі пресинг? По-друге, як ситуація розвивається зараз?

Тим чи іншим способом під тиск потрапили практично всі. Когось морально топчуть, когось фізично, когось кримінальними справами. Практично всі отримали якісь послання, деяким говорили: «Слухай, залиш їх, приходь до нас, і буде тобі добре». Звичайно, люди тримаються, але абсурдно чути таке в XXI столітті в країні, яка має претензію на демократію. 

У більшості міст цей феномен призвів до того, що організації збільшилися. Зокрема, в Миколаєві. До конфлікту організація була, вона була непростою, було важко. Але коли вже відбувся конфлікт, я приїхав до Миколаєва на одне з судових засідань, зайшов на збори активістів-членів «Самопомочі» та побачив понад сотню людей, яких раніше не бачив. 

Миколаїв взагалі став цікавим феноменом в Україні. Я вважаю, це одна з точок росту української демократії. Хочу побажати всім їм успіху. Треба їм допомагати. Повернення мера в своє крісло є також знаком того, що деспотія програє. Виграти суд в Україні – це практично нереально. Чому це сталося? Тому що Президент побачив, що діяльність його намісників є шкідливою для нього. У нього впав рейтинг до 2-3% в Миколаєві, а рейтинг Сєнкевича виріс до більш як 50%. Це стало дуже небезпечним для олігархічної влади, і стався феномен повернення. Це не через демократичний суд, а через страх перед людьми. Це феномен, в який я завжди вірю і буду вірити.

telegram
БУДЬТЕ В КУРСІ ГОЛОВНОГО, ПІДПИШІТЬСЯ НА НАШ КАНАЛ: T.ME/SAMOPOMICH

object(WP_Term)#7259 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(3213) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(3213) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) }
Новини