senkevych-main

Олександр Сєнкевич

Одна людина може змінити правила гри, та коли таких людей багато, можна змінити все навкруги

Дев’ята година ранку. У приймальні міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича велелюдно – сьогодні день особистого прийому. Асистент Анастасія розповідає про плани мера на день: робочі зустрічі, прощання з героєм АТО, інспекція ремонту перед відкриттям сімейної амбулаторії, свято в дитячому містечку «Казка», неформальна вечеря з представниками Європейської асоціації зоопарків та акваріумів. Анастасія додає, що мер працює з 7.30 – уже провів зустріч із керівниками районів міста.

Починається особистий прийом. Залежно від теми звернення, разом із Олександром Сєнкевичем працюють представники профільних департаментів мерії. Після прийому міський голова бере участь у прощанні з командиром патрульного батальйону підполковником В’ячеславом Саражаном, який героїчно загинув у зоні проведення АТО.

Повернувшись до міськради, мер продовжує прийом мешканців. Потім – обід. Щодня Сєнкевич їсть одне і те ж: борщ, гречану кашу з котлетою та грецький салат. Додає, що вже дев’ять років не їсть червоного м’яса.

За п’ятнадцять хвилин машина везе Сєнкевича до щойно реконструйованої сімейної амбулаторії. На місці він задає багато запитань, пропонує свої варіанти фінішного оформлення медкабінетів. Користуючись вільною хвилиною, запитую про те, що його спонукало стати мером.

– Я не бачив людей, які б могли стати кращим міським головою, ніж, на мою думку, можу бути я. І досі так вважаю. Я не бачив людей, яких цікавив би розвиток міста, а не власні амбіції чи бажання використати ресурси Миколаєва для власного збагачення.

Подейкують, що коли Ви тільки прийшли працювати мером, Вам було некомфортно на цій посаді. То чи комфортно Вам зараз виконувати ці обов’язки?

— Комфортними можуть бути одяг або взуття. Стосовно моєї нової посади – робота була мені незнайомою. Тому мені потрібен був час, щоб ознайомитись з обов’язками, повноваженнями та можливостями, документами, вибудувати власний робочий графік, познайомитись з великою кількістю людей, які працювали і працюють в міськраді, а також тими, хто не чекав, поки я освоюсь, а одразу почну вирішувати їхні проблеми.

© фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова

Що було найважчим? Робота з людьми чи справи, які необхідно було вирішувати?

— Найважчим було те, що дуже багато проблем мають системний характер. Це проблеми в архітектурі, землеустрої, підпорядкуванні, підході до вирішення найдрібніших питань, до прикладу, у сфері ЖКГ. Мені довелося все вивчати, оскільки я не був у системі, не знав усіх цих проблем. Я не міг сказати: «Дайте мені три місяці, я все вивчу, а потім почнемо працювати». Потрібно було вирішувати проблеми, паралельно вивчаючи усі сфери, де вони уже є чи можуть виникнути.

Якби Ви знали, як працює система, пішли б на вибори?

— Так. Я раніше цікавився, як все працює. Але система більш відкрита для тих, хто вивчає її зсередини. Є багато проблем, які чиновник чи міський голова бачить зовсім по-іншому, ніж людина із-зовні, громадський діяч чи член громадської організації. Тож ознайомлення із системою не зупинило мене, а навпаки – надало додаткового досвіду для вирішення проблем, які постійно виникають в місті.

Під час передвиборчої кампанії Ви неодноразово повторювали, що бачите систему управління містом як операційну систему комп’ютера. В тому плані, що населення не повинно бачити як саме працює міська влада, головне, щоб був результат. Чи не змінили Ви своєї думки?

— Дійсно, містяни не повинні знати, як все працює. Вони повинні бачити, що це працює. Наприклад, що вулиці прибрані. При цьому їх не має турбувати, хто прибирає вулиці, скільки на це витрачається часу. Має бути лад і чистота. Те ж стосується будь-якого іншого питання функціонування міста. Я переконаний, що в містах, де мери добре працюють, люди перед виборами не цікавляться, хто у них мер. Вони питають: «А хто мер зараз?». Їм відповідають: «Петро». «Нормально, значить, будемо за Петра голосувати, бо все нормально». Тому, коли ми кажемо про те, чи важливо знати про все містянам – ні, не важливо. Їм навіть не варто знати, хто мер. Вони повинні бачити, що все змінюється на краще. Все повинно автоматизуватися, і людина повинна брати участь у мінімальній кількості дій, які можуть вплинути на рішення, у тому числі людський фактор. Я переконаний, що завдання влади – побудувати систему, яка максимально виключає людський фактор і рішення приймається там, де є усі відповідні документи, якщо є достатня кількість інформації, а не якщо людина занесла гроші або чимось зацікавила кого-небудь. Якщо система не приймає рішення згідно із законом чи потрібен якийсь виняток,  тоді повинна втручатися людина. А загалом система повинна працювати так: є проблема – є її вирішення.

Я роблю свою справу, намагаючись викладатися на всі сто відсотків. Того ж очікую від всіх людей, які зі мною працюють

поширити:

Під час другого туру виборів міського голови Миколаєва Вас умовно асоціювали з силами добра, а Вашого опонента Ігоря Дятлова – із силами зла. Ви стали мером,  тобто добро перемогло?

– Насправді я зробив цю помилку. Під час виборчого процесу ми експлуатували певний образ супергероя, людини добра. Насправді ні я, ні моя команда не мали права казати: «Ми добро, а це зло». Ми ж не боги. Я не Бог, щоб поділяти людей на добрих чи злих. Більше того, такий розподіл ролей може призвести до дуже поганих результатів, коли так зване добро стане злом чи навпаки. Люди можуть втратити будь-які орієнтири і не розуміти, як взагалі жити.

Я завжди казав: «Що більше сподівання, то більше розчарування». Дуже багато людей очікували, що коли мер Сєнкевич прийде до влади, він змінить місто, яке руйнували останні 30 років. Очікували, що дороги відразу стануть рівними, квартири стануть більшими, під’їзди стануть новішими і так далі. Цього насправді не буде, і я розумію, що люди деякою мірою розчаровуються. Проте, це мене не демотивує. Я сумлінно працюю, роблю свою справу. Можу десь помилятися, можу робити щось повільніше, ніж хотілося б, але я роблю свою справу, намагаючись викладатися на всі сто відсотків. Того ж очікую від всіх людей, які зі мною співпрацюють і знають, що я роблю це з чистою совістю. Мій виборець – думаюча людина. Тому, сподіваюсь, що виборець мене не зрадить. Потрібні терпіння та час для того, щоб ми могли запустити системні перетворення Миколаєва на комфортне, сучасне та успішне місто.

Чи бувають ситуації, коли Ви змушені іти на компроміс зі своєю совістю задля того, аби не блокувати якесь рішення чи справу, яку почали ті, хто був до Вас?

– Я намагаюсь діяти більше не за совістю, а згідно із законом. Якщо є якісь проблемні питання, що вимагають іти на певні поступки, то я стараюсь вирішити це питання колективно, спілкуючись зі своїми заступниками, з головами райадміністрацій, приймаючи рішення разом. Не задля того, щоб зняти з себе відповідальність, а щоб прийняти максимально правильне рішення, виключивши людський фактор.

Машина зупиняється. За планом – зустріч з мешканцями будинків, розташованих у промисловій зоні. Люди скаржаться на те, що кожного дня вдихають пил від вантажів у терміналах, що знаходяться під вікнами помешкань.

Зустріч з мешканцями © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова
Зустріч з мешканцями © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова

– Ми сьогодні зустрілись не для того, щоб вчергове обіцяти життя в раю. Ми прийшли, щоб почути про ті проблеми, які є у вашому районі. Один із варіантів вирішення питання – надання Вам альтернативного житла. Це можна зробити, запропонувавши інвестору це місце для промислової діяльності та збудувавши натомість нове житло для ваших сімей. Мені, з погляду очільника міського господарства не цікаво вкладати кошти в ремонт житла, яке з дня на день розвалиться. Тому нам потрібно думати наперед. Інше питання – чи знайдеться інвестор. Коли я позиціоную Миколаїв як місто для інвестицій, я розумію, що сьогодні у нас є одна індустріальна зона при в’їзді з боку Херсона, проте тут також гарне місце.

Після спілкування з мешканцями, міський голова вирушає на свято у дитяче містечко «Казка». А закінчується робочий день мера неформальною вечерею із представниками Європейської асоціації зоопарків та акваріумів. Вечеря завершується близько одинадцятої години вечора. Перед тим, як їхати додому, ми продовжуємо нашу бесіду.

Люди відмовляються від пропозицій роботи в мерії, оскільки не бачать перспективи

поширити:

Поговорімо про команду, з якою Ви прийшли та працюєте зараз. Хто ці люди і чи є у Вас проблема з недостатньою кількістю кадрів. З чим Ви це пов’язуєте?

– Дуже велика кількість людей, яких я хотів би бачити у своїй команді, відмовляються від пропозицій, тому що не бачать перспективи роботи в органах місцевого самоврядування. По-перше, це залежить від заробітної плати, яка сьогодні на дуже низькому рівні. Ті люди, яких би я хотів долучити до управління містом, хороші менеджери, звикли отримувати за свою роботу принаймні півтори тисячі доларів. Сьогодні це нереальна сума. Тому зараз я намагаюся працювати з тими людьми, які були у системі, роблячи все, щоб змінити цю систему, а елементи, тобто люди, на мою думку, зміняться самостійно.

Які найбільші перешкоди у цій роботі?

– Найбільша перешкода – це те, що люди потребують фінансування, їм потрібні гроші, щоб жити та годувати сім’ї. Тобто, вони повинні десь підробляти або ж іти з місцевого самоврядування, аби заробляти в приватному секторі. Це і є найважчим – платити достойну зарплату, яка забезпечить їх родини.

© фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова
© фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова

Ви досить різко реагуєте на критику у ЗМІ. Чи запитували колись самі себе, що саме Вас дратує?

– Не на всю критику реагую різко. Насправді я вважаю неприпустимою неякісну журналістику, бо якісні зміни потребують якісної журналістики. Типові правила: якщо ти пишеш про когось, то повинен взяти в нього коментар. Якщо людина відмовилася коментувати, то ти повинен сказати про це читачам чи глядачам.

Я в житті ненавиджу дві речі: несправедливість та жлобство, але іноді ще – непрофесіоналізм. Він є завжди і в усьому, в тому числі і в журналістиці. Якщо людина прагне висвітлити явище, вона повинна його проаналізувати, предметно вивчити, а не коментувати те, чого достеменно не знає. Журналіст повинен спілкуватись із експертами, брати коментарі у відповідальних людей. Якщо цього немає, то це мене злить. Натомість до критики я відкритий. Особливо, коли відчуваю, що у цієї критики є підґрунтя.

Хотів би бачити Миколаїв містом студентства, містом креативної економіки

поширити:

Яким би Ви описали Миколаїв майбутнього?

– Я бачу місто комфортним, сучасним і успішним. Я маю на увазі місто, в якому люди зможуть перш за все реалізовувати свій потенціал. Будь-хто: художники, поети, професори, люди з інвалідністю… Якщо ми говоримо про хаби, паспорт міста, то я хотів би бачити Миколаїв містом студентства, містом креативної економіки, містом, куди будуть приїжджати люди навчатися, а потім залишатимуться тут, створюючи ком’юніті, продукти з високою доданою цінністю. Не вартістю, а саме цінністю.

Сьогодні у Вас було декілька зустрічей з мешканцями міста. Що для Вас найважче у цих зустрічах?

– Важко думати про те, що на мене в кабінеті чекає великий стос із документами. А від спілкування з людьми, навіть із тими, які налаштовані щодо мене погано, я отримую велике задоволення Мені подобається розвінчувати їх міфи та стереотипи, до прикладу, що «міський голова – козел». Сьогодні я намагаюсь спілкуватися з людьми таким чином, як я спілкуюсь в своїй родині. Намагаюсь бути собою. В цьому нічого важкого немає. Важко грати якусь роль – легко бути собою. Важко згадувати, що є «тупа» робота – папір, який треба вивчати, щоб приймати рішення, підписувати його і таке інше. Це важко.

Чи вдалося вам налагодити взаємодію між виконавчими органами та депутатським корпусом?

– Ні, взаємодія ще не налагоджена. Коли ти спілкуєшся з людиною, яка перебуває на твоєму рівні, ти можеш під неї підлаштуватись, тому що вона потім підлаштується під тебе. Але коли це не одна людина, а 54, і кожен з них є лідером громадської думки, в кожного з них є своє бачення того, що робити – це дуже важко.

Сьогодні у мене немає відчуття, що ми з депутатами знайшли спільну мову. Для себе я уже давно зрозумів і сподіваюсь, що вони також найближчим часом зрозуміють, що немає особистих амбіцій, політичних чи інших. Є місто, і якщо ми хочемо увійти в історію, а не «вляпатись», то повинні працювати разом і керуватись інтересами міста. Сподіваюсь, що наші депутати це зрозуміють і почнуть працювати на місто, на виборців, на миколаївців.

Прощання з підполковником Саражаном © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова
Прощання з підполковником Саражаном © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова

Кажуть, що Ви ніколи не даєте коментарі на заходах, які пов’язані з вшануванням загиблих в АТО. Чому?

– Я йду на похорон як громадянин, як людина, яка відчуває дуже велику повагу до загиблих та емоційно переживає втрату. Я ніколи не знав їх, але глибоко поважаю. Вони віддали найцінніше – своє життя, щоб я міг працювати міським головою в мирному Миколаєві. Я іду туди, бо відчуваю, що мені це потрібно.

Не розглядаю прощання із героями України місцем, яке треба використовувати як трибуну для лозунгів чи заяв. Я просто людина. Для мене не важливо, чи бачить хтось, що я там роблю, чи з’явиться це в засобах масової інформації. Мені важливий внутрішній спокій, те, що я бачу батьків, що я можу сказати їм слова вдячності за їхніх дітей, що можу подякувати жінкам за їхніх чоловіків. Виголошувати якісь пишномовні фрази – це не про мене. Я хочу відчувати, що у житті все зробив правильно.

Селфі з мешканцями © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова
Зробити селфі з мером без проблем © фото: Надія Вишнивецька, Олександра Вязникова

Колись я бачила фото, на якому у Вас дуже нетипова для сьогоднішнього становища зачіска – ірокез. Що в Сєнкевичі-мері залишилося від Сєнкевича з ірокезом?

– Люди не змінюються. Вони змінюють свою поведінку, цінності, але в душі залишаються незмінні принципи, стрижень. Яким я був раніше, таким і залишився. Я себе відчуваю на 18 років, просто в мене додалося досвіду. Досвіду людини, яка є господарником, кошторисником, міським головою. Міський голова – це не професія. Це робота, яка поєднує в собі дуже багато професій. Я вважаю, що наблизився до того, аби стати міським головою з нормальним багажем, з хорошою підготовкою, бо знаюся і на будівництві, і на кошторисній справі, і на багатьох інших організаційних речах.

Але окрім всього, я є людиною, яка залишається тим самим рокером, людиною, яка вважає, що жити «кисло» – не цікаво. Життя повинно бути цікавим, живим. Люди, що живуть, а не проживають, не зможуть зробити цю країну успішною.

Люди покладають на мене дуже великі сподівання. Якщо я їх не виправдаю, вони зневіряться

поширити:

Наскільки я розумію, Ви дуже багато часу проводити на роботі. Як до цього ставиться родина?

– Моя дружина чекає, коли все це закінчиться. Ми бачимося з нею лише на вихідних, або і на вихідних не бачимось. Я не бачу своїх дітей. Насправді, коли мене хтось питає, навіщо я це все роблю, а я відповідаю, що для своїх дітей, то розумію, що я обманюю, тому що дітей я не бачу. Це дуже погано впливає на мою сім’ю, і я сподіваюсь, що найближчим часом зможу приділяти їм хоча б вихідні дні. Після того, як зможу налагодити процеси таким чином, щоб я міг працювати нормальний робочий день, скажімо, до 7 вечора, та нормальний робочий тиждень – п’ятиденний.

Що Вас надихає кожного дня приходити на роботу?

— Мене не надихає, а спонукає те, що люди покладають на мене дуже великі сподівання. Знаю, якщо я їх не виправдаю, якщо не робитиму те, що роблю, вони зневіряться у можливості змін у країні взагалі. Мене надихає те, що я своїм прикладом можу надихнути інших іти у владу, працювати у місцевому самоврядуванні та розуміти, що навіть одна людина може змінити правила гри, а якщо цих людей багато, то можна змінити все навкруги.

Автор: Олександра Вязникова