Любомир Зубач: «Великі і сильні міста Україні не потрібні»
zubach-lyubomyr6 zubach-lyubomyr6

Українській державі великі і сильні міста не потрібні. Такий висновок напрошується за результатами аналізу нової редакції перспективного плану об’єднання територіальних громад (ОТГ) Львівської області. До речі, його планують виносити на розгляд обласної ради вже 11 жовтня.

У моєму попередньому блозі було детально проаналізовано провал обласної влади щодо реформи об’єднання територіальних громад. Створені дрібні ОТГ передбачувано виявились фінансово неспроможними і залишились дотаційними. Усвідомивши свою помилку, Львівська ОДА взяла курс на новий перспективний план і пробує її виправити.

Але чи враховані у новому проекті всі аспекти, важливі для розвитку області? Якщо стосовно сіл, селищ та міст районного значення конфігурація об’єднаних громад складена більш менш коректно (принаймні, з формальних міркувань), то про міста обласного значення просто забули.

Скажімо мене, як львів’янина, першочергово цікавить перспектива розвитку міста Львова, в тому числі яким чином буде здійснюватися його просторовий розвиток в майбутньому. Згідно пропонованого плану – ніяк! Мало того, що не передбачено перспективи для територіального розвитку Львова, так ще й навколо міста пропонують сформувати крупні об’єднані громади, які за розміром в кілька разів будуть більші за Львів (див. малюнок).

Ігнорування потреб великих міст не є унікальним підходом щодо Львова, за невеликими винятками, в більшості міст – обласних центрів ситуація подібна. Великі міста в результаті об’єднання навколишніх сіл стають затиснутими у своїх межах і втрачають потенціал для свого просторового та економічного розвитку. Видається, це робиться свідомо чиновниками з державної вертикалі: адже чим слабше головне місто в області, тим сильнішою є влада самого обласного керівництва.

Натомість світовий передовий досвід говорить, що великі міста – це ключові точки росту для країн. Саме в них зростають високоосвічені та високоефективні фахівці як основний соціальний капітал держави, чим забезпечується подальше економічне зростання країни, культурне становлення соціуму та соціальний захист населення. В значній мірі у глобалізованому світі конкуренція часто відбувається навіть не між країнами, а між містами. Розуміючи ці процеси, мудрі держави дають містам всі можливості для розвитку, передбачаючи поняття приміської зони, надаючи можливість створювати агломерації, метрополії тощо.

Як говорить Wikipedia, міська агломерація – форма розселення, територіальне скупчення населених пунктів, які об’єктивно об’єднані в єдине ціле інтенсивними функціональними, у тому числі економічними, трудовими та соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв’язками, а також екологічними інтересами.

Чи можна це сказати про Львів, про Івано-Франківськ, Київ чи інші обласні центри? На мою думку, насправді ці агломерації вже існують de facto. Правда вони не мають юридичної конструкції, і ця проблематика абсолютно не врахована у законі про добровільне об’єднання громад.

Як народний депутат, працюю зараз над механізмами правового врегулювання можливості формування міст – агломерацій. Концептуально важливою є взаємна зацікавленість всіх сторін. Велике місто отримує від такого об’єднання простір для розвитку, для здійснення інфраструктурних проектів, для залучення інвестицій тощо. А залучені громади зацікавлені у розвитку власної інфраструктури, покращенні надання послуг (освітніх, медичних та ін.), а їх мешканці зацікавлені брати участь у житті великого міста. При цьому варто зберегти їх самоврядний статус та окрему раду (за бажанням), щоб місцеві «феодали» не спекулювати питанням нібито поглинання. І, що важливо та суттєво, на залучені у склад агломерації громади слід поширити принципи міжбюджетних відносин, які діють стосовно об’єднаних територіальних громад.

Така конструкція функціонування великого міста та його приміської зони цілком реальна до втілення у найближчому майбутньому. Але критично важливо вже зараз негайно припинити бездумний процес формування об’єднань громад у приміській зоні великих міст без залучення таких міст. Тому що в іншому випадку ми «зацементуємо» проблему, яку рано чи пізно все одно доведеться вирішувати. Прикро, якщо це робитимуть наступні покоління, а може й наші нащадки.

Любомир Зубач
object(WP_Term)#4603 (16) { ["term_id"]=> int(1) ["name"]=> string(12) "Новини" ["slug"]=> string(4) "news" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(1) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(0) ["count"]=> int(1827) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(1) ["category_count"]=> int(1827) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Новини" ["category_nicename"]=> string(4) "news" ["category_parent"]=> int(0) } object(WP_Term)#4604 (16) { ["term_id"]=> int(133) ["name"]=> string(12) "Статті" ["slug"]=> string(9) "analytics" ["term_group"]=> int(0) ["term_taxonomy_id"]=> int(133) ["taxonomy"]=> string(8) "category" ["description"]=> string(0) "" ["parent"]=> int(1) ["count"]=> int(121) ["filter"]=> string(3) "raw" ["cat_ID"]=> int(133) ["category_count"]=> int(121) ["category_description"]=> string(0) "" ["cat_name"]=> string(12) "Статті" ["category_nicename"]=> string(9) "analytics" ["category_parent"]=> int(1) }
Статті