Український кооперативний рух початку ХХ століття

Ідеологія «Самопомочі» черпає свої джерела у такому надзвичайному історичному феномені, як рух української кооперації, що охопив землі Західної України на початку ХХ століття.

Ще від кінця ХІХ століття різні європейські народи змагалися за свої національні права, звільнялись від оков колоніального панування. Не були винятком й українці – вони і на землях Великої України (що перебувала під владою Російської імперії), і не теренах Галичини, Буковини та Карпатської Русі (Австро-Угорщина) об’єднувалися, ширили ідею національного визволення та соборності українських земель, шукали найбільш ефективних форм виживання та розвитку.

olesnyc
Др. Олесницький був переконаний: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби

На початку століття ряд політичних діячів українського руху Галичини, зокрема др. Євген Олесницький (юрист, голова стрийської «Просвіти» та член парламенту Австро- Угорщини з 1907 року), задумали популяризувати кооперативний рух серед українських селян.

Др. Олесницький був переконаний: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби – можливість утримувати родину, давати освіту дітям, гідно жити зі своєї важкої праці. «З бідними політики робити не можна», – стверджував Євген Олесницький і організовував семінари, де гуртував однодумців.

Його заклик підтримали активісти місцевої «Просвіти», і вже 1904 року у селі Завадів на Стрийщині місцевий священик та композитор о. Остап Нижанківський створив перший молочний кооператив.

Наступний успішний кооператив – Союз руських молочарських спілок, який під керівництвом о. Остапа Нижанківського до 1914 року об’єднав понад сто спілок.
Наступний успішний кооператив – Союз руських молочарських спілок, який під керівництвом о. Остапа Нижанківського до 1914 року об’єднав понад сто спілок.

Після подолання певної недовіри та опору консервативних селян з’явилися перші успіхи: люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою. Ідея швидко поширилася краєм – кооперативи росли як гриби після дощу і вимагали нових форм співпраці. Було створено Союз руських молочарських спілок, який під керівництвом о. Остапа Нижанківського до 1914 року об’єднав понад сто спілок.

Тоді ж почали видавати і свій друкований орган – газету, яка отримала назву «Самопоміч».

Після створення першого молочного кооперативу люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою
Після створення першого молочного кооперативу люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою

І Світова війна а згодом і Українсько-польська війна 1918-1920 років за землі Галичини перервала розвиток справи. Більшість активістів кооперації стали діячами Західно- Української народної республіки. Сам о. Орест Нижанківський очолив Стрийський повітовий комісаріат і загинув у боях за місто 13 травня 1919 року.

Після війни ідея кооперативного руху розвинулася з новим запалом. Колишні офіцери Української галицької армії, що перебували певний час в еміграції, вивчили досвід кооперації у Чехословаччині та Данії, повернулися на батьківщину та перенесли сюди найкращі європейські практики організації кооперативної справи.

До кінця 1930-х років членами нової корпорації – Українського молочарського союзу «Маслосоюз» – були вже до 500 тисяч селянських господарств Галичини, а сам союз став важливим гравцем на ринку сільськогосподарської продукції не лише Галичини, але й Європи.

nizhan3
До кінця 1930-х років Український молочарський союз став важливим гравцем на ринку сільськогосподарської продукції не лише Галичини, але й Європи.

Окрім сільського господарства, за принципами кооперації та користуючись гаслом «Свій до свого по своє» українці Галичини організували банківську справу (банк «Дністер»), величезну торгівельну мережу (крамниці «Маслосоюзу» та «Народної торговлі»), наглядові структури (Ревізійний союз українських кооперативів), страхові компанії тощо.

При цьому українська кооперація була далеко не лише економічним феноменом, але й поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. Саме потреба в організації власного, незалежного від держави національного життя підштовхнула українців до принципу самоорганізації.

Діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах.

«Пласт», «Сокіл», «Відродження», Спортивне товариство «Україна» популяризували здоровий спосіб життя та спорт.

Українська кооперація поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. До прикладу, діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах.
Українська кооперація поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. До прикладу, діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах.

Наукове товариство імені Тараса Шевченка стало своєрідною недержавною академією наук.

Значну роль в історії українського відродження і, зокрема, руху кооперації зіграв глава Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей Шептицький. Він став для українців не лише великим моральним та духовним авторитетом, але й прикладом служіння суспільним потребам народу. Церква з ініціативи Митрополита активно будувала та опікувалась школами, лікарнями, сиротинцями. Сам Митрополит Андрей Шептицький, будучи вихідцем із заможного аристократичного роду, активно фінансував більшість важливих соціальних проектів того часу. Церковні діячі були серед найбільш активних учасників руху української кооперації.

ІІ Світова війна і особливо післявоєнні радянські репресії зруйнували цей феномен. Всі організації були ліквідовані. Активісти руху або опинилися в еміграції, або пішли в підпілля та взяли участь у партизанській війні, або ж стали жертвами арештів та розстрілів НКВС.

Діяльність «Самопомочі» на початку 2000-х років

2004 року у Львові з ініціативи директора ГО «Інститут розвитку міста» Андрія Садового зібралася група однодумців, яка вирішила відновити традиції самоорганізації. Громадська організація «Самопоміч» розпочала діяльність 4 листопада 2004 року. На початку базовими напрямами діяльності організації стали:

– юридична грамотність громадян;
– створення осередків самоорганізації (об’єднання громадян за професійним, територіальним чи проектним принципом);
– популяризація здорового способу життя;
– організація волонтерського руху.

2006 року лідера «Самопомочі» Андрія Садового обрали на посаду міського голови Львова. Принципи діяльності «Самопомочі» – самоорганізація, самодисципліна, самоврядність – почали застосовувати у місцевій владі. Розробка та впровадження командою «Самопомочі» «Стратегії розвитку Львова» дозволила почати вирішувати елементарні проблеми міста та надати поштовх розвитку Львова. Незабаром місто почало посідати чільні місця у рейтингах конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та популярності серед інших міст країни.

Створення політичної партії Об’єднання «Самопоміч»

2010 року Андрія Садового переобрали на посаду міського голови Львова. При цьому дедалі очевиднішим ставало, що мрію команди «Самопомочі» – збудувати місто, в якому хочеться жити – неможливо здійснити, не вирішивши цілого ряду загальнодержавних питань.

Тим часом місцеве самоврядування в Україні відверто знищувала й принижувала центральна влада. Відбувалось це і за часів «помаранчевої влади», і за режиму Януковича. Дедалі більше повноважень забирали у місцевих громад, будуючи корупційні вертикалі з центром у столиці. Кожна партія обіцяла на виборах «владу на місця» і, прийшовши до влади, робила все навпаки. Команду «Самопомочі» не влаштовувало й те, як держава веде гуманітарну, оборонну, міжнародну політику. Не влаштовувало тотальне домінування популізму на політичній сцені, відсутність ідеологічного представництва інтересів суспільства, а також безвідповідальність політиків.

14 жовтня 2012 року Андрій Садовий оголосив про ініціативу створення нової політичної партії – Об’єднання «Самопоміч». Ідеологією партії було визначено християнсько-консервативні цінності: «Будь собою! Співпрацюй з іншими! Допомагай тим, хто потребує! В єдності – сила!»

2013 року в Будинку вчителя У Києві (кол. Центральна рада) відбувся установчий з’їзд політичної партії Об’єднання «Самопоміч». Партія розпочала формувати осередки в країні, шукати однодумців, ознайомлювати зацікавлених зі своїми ідеями та принципами діяльності.

Першим політичним випробуванням для «Самопомочі» стало повстання проти режиму Януковича. Партія свідомо не використовувала Майдан для популяризації власного бренду, хоча всі активісти «Самопомочі» стали його активними учасниками. Найбільший осередок партії – львівський – був одним із центрів організації руху спротиву. Чітка й однозначна позиція міського голови Львова Андрія Садового, який з перших днів підтримав Євромайдан, сміливість та самовідданість громадських активістів, патріотизм громади міста дозволили перетворити Львів на один із бастіонів Революції Гідності.

Вибори до Київради 2014 року

Першим виборчим досвідом «Самопомочі» стали дострокові вибори до Київської міської ради, які відбулися 25 травня 2014 року. Унікальність цього досвіду полягала в тому, що керівництво партії вирішило звернутися до громади з пропозицією спільно й відкрито сформувати список кандидатів до Київради від «Самопомочі». Протягом кількох тижнів усі кияни мали нагоду пропонувати кандидатури, які, на їхню думку, були найбільш гідними відстоювати їхні інтереси.

Попри невелике представництво депутати від «Самопомочі» є одними з найактивніших у столичній раді.
Попри невелике представництво депутати від «Самопомочі» є одними з найактивніших у столичній раді.

Згодом лідер «Самопомочі» Андрій Садовий провів переговори з найцікавішими кандидатами, яких найчастіше пропонували кияни, на предмет спільності ідеологічних цінностей та бажання працювати в інтересах громади. Партія також застосувала унікальний для України спосіб формування остаточного списку – за принципом «відкритого списку».

Перелік кандидатів виставили на голосування, і прихильники «Самопомочі» могли самі повпливати на місце того чи іншого кандидата в списку.

Обрана таким чином команда кандидатів від Об’єднання «Самопоміч» до Київради підготувала програму «Київ – успішне місто» і здобула третє місце на виборах з результатом 7,4% голосів киян. П’ятеро представників «Самопомочі» були обрані депутатами Київради.

Попри невелике представництво депутати від «Самопомочі» є одними з найактивніших у столичній раді. За їх діяльністю можна стежити kyiv.samopomich.ua.

Вибори до Парламенту 2014 року

Дострокові парламентські вибори 2014 року стали новим випробуванням для партії.

Пост-майданна Україна очікувала швидких позитивних змін: очищення влади від зрадників і злодіїв, опору російському агресору, створення умов для економічного зростання, знищення корупції та відновлення прав місцевих громад.

При формуванні списку кандидатів «Самопоміч» знову залучила громадськість – зібрала пропозиції та провела громадське обговорення переліку кандидатів. Партія задекларувала відкритість до співпраці з різними середовищами. Так у списках «Самопомочі» з’явилися представники військово-політичного блоку добровольчих батальйонів, експерти Реанімаційного пакету реформ, Громадського люстраційного комітету та інші. Сам лідер партії Андрій Садовий зайняв 50-те місце у списку.

Парламентська кампанія 2014 року пройшла під гаслом «Візьми і зроби!». Головною ідеєю кампанії стала самоорганізація громад та децентралізація, відповідальність кожного українця за свою долю та долю країни, максимальне оновлення політичних еліт. Відтак «Самопоміч» стала найбільшим відкриттям виборів і здобула 11,8% голосів виборців, тобто підтримку 1 млн 750 тисяч українців.

Робота у Парламенті

У парламенті нині працює фракція Об’єднання «Самопоміч», до якої увійшли 32 депутати.
У парламенті нині працює фракція Об’єднання «Самопоміч», до якої увійшли 32 депутати.

  Фракція “Об’єднання Самопоміч” увійшла до Парламенту у складі 32 народних депутатів, підписала коаліційну угоду та делегувала свого представника на посаду Міністра агропромислової політики та продовольства. Депутат від “Самопомочі” Оксана Сироїд була обрана на посаду віце-спікера, троє представників фракції очолили парламентські комітети – із питань запобігання і протидії корупції, інформатизації та зв’язку та у закрдонних справах.

Фракція “Об’єднання Самопоміч” відповідально поставилася до роботи у Парламенті. Експертне обговорення законопроектів, вироблення спільної позиції щодо голосування є основою діяльності фракції. Професійна дискусія відбувається щодня протягом пленарного тижня, що є безпрецедентим прикладом колективного мислення для української політики. Депутати від “Самопомочі” не пропускають засідань і голосувань. Згідно з даними мережі ОПОРА, депутати від “Самопомочі” відвідують 84% пленарних засідань та засідань комітетів – один з найкращих показників у Верховній Раді.

Протягом VIII скликання Верховної Ради “Самопоміч” напрацювала понад 500 законопроектів (близько 200 з них – авторські, інші – у співпраці з колегами по Парламенту), частина з них вже стали Законами і працюють на користь українців. Це повний пакет найпрогресивнішого в Європі антикорупційного законодавства, спрощення процедур пов’язаних з ОСББ, зниження навантаження на фонд оплати праці через зменшення ставки ЄСВ, законодавство про трансфертне ціноутворення, пакети законів зі сфер енергетики, інформаційних технологій та інше.

Робота у Парламенті стала і часом випробувань. Першим з них стало голосування за прийняття змін до Конституції у серпні 2015 року, що призвело до виключення зі складу фракції 6 її членів. Беручи за основу принципи колективного мислення і відповідального публічного управління, фракція прийняла це складне рішення заради того, щоб об’єднати однодумців навколо цінностей, що підтримали українці, віддавши свої голоси за “Самопоміч”. Наразі фракція у Парламенті представлена 26 народними депутатами.

У листопаді 2015 року сталася надзвичайна подія – жителі Кривого Рогу повстали проти олігархічного свавілля і нечесних виборів. “Самопоміч” підтримала громадян, що виступили проти фальсифікацій в умовах бездіяльності правоохоронних органів та ЦВК.За ініціативою фракції була створена парламентська Тимчасова спеціальна комісія, яка розслідувала факти порушень та рекомендувала проведення нових виборів міського голови у Кривому Розі, таким чином забезпечившиключове право громадянина у державі – право обирати владу.

Березневі вибори міського голови проходили в умовах брудної інформаційної капанії та тиску адміністративного ресурсу. “Об’єднання Самопоміч” було вимушено прийняти важке рішення і виключити зі своїх лав кандидата у мери, який вступив у змову із “Опозиційним блоком” та висунути іншого претендента менш як за місяць до дати виборів. Семен Семенченко отримав підтримку більше 10% криворожан, проте масовий підкуп виборців призвів до перемоги представника олігархічного клану. Вибори у Кривому Розі показали, що не дивлячись на всепроникаючий вплив олігархії, в Україні формується активне громадянське суспільство, яке готове захищати свої виборчі права.

У лютому 2016 року, у результаті гострої політичної кризи, що виникла через неспроможність уряду впроваджувати якісну політику реформ та ефективно співпрацювати з Парламентом, “Об’єднання Самопоміч” прийняло рішення покинути коаліцію. Надалі, фракція вбачає свою задачу у справжній державницькій опозиційній діяльності, підтримці корисних ініціатив уряду і конструктивній критиці шкідливих.

Ключовими завданнями для фракції є створення і запуск виборчого законодавства за пропорційною системою з відкритими списками, новий склад ЦВК, та новий, гідний України Генеральний прокурор.

Місцеві вибори 2015 року

Місцеві вибори стали важливим етапом для розвитку “Самопомочі”, як всеукраїнської політичної сили. Виборці як на Заході, так і на Сході і Півдні України підтримали “Об’єднання Самопоміч», обравши більш ніж 900 депутатів представляти їхні інтереси у радах різних рівнів.

Представники “Об’єднання Самопоміч” сьогодні є мерами обласних центрів Львова та Миколаєва, а також Білої Церкви, Борислава, Трускавця, Скадовська, Бара, Яворова, Перемишлян.